Династія Пястів. Перша династія польських королів

Династія Пястів була сильна на початку свого існування і в кінці. Переживши усобиці і зовнішні потрясіння разом зі своєю країною, П’ясти зуміли відновити втрачену владу і навіть зміцнили її, але, на нещастя, останній король з цього роду помер бездітним.

Герб Пястів

Великі представники: Мешко I, Болеслав I Хоробрий, Болеслав III Кривоустий, Казимир I Відновлювач, Казимир III Великий.

Пяст Колодзей

У 960 році між племенами полян, сілезців, куявів, мазур та ін, що жили в басейні річки Вісли, був укладений союз, який очолив нащадок селянина-колісника Пяста (Пяст Колодзей) – Мешко. Об’єднання отримало назву за назвою племені полян і стало Польщею.

Мешко I

В якості князя Великої Польщі, частини Сілезії, Мазовії та Куявії Мешко I правив в 960-992 роках. У 966 році він разом зі своєю дружиною хрестився за західним обрядом. Протягом декількох десятиліть нова релігія та писемність на латинській мові поширилися по всій Польщі. Так Польща стала католицькою країною.

Болеслав Хоробрий і меч Щербець

Син Мешка I Болеслав I Хоробрий, що правив в 992-1025 роках, був сильним князем, дружину якого становили 20 тисяч чоловік. Він підкорив собі малу Польщу з містом Краковом і всю Сілезію, підкорив слов’ян-поморян, що жили на березі Балтійського моря і частина лужичан, і захопив Червенські міста. Протягом деякого часу йому належали Чехія та Моравія.

Папа римський в 1025 році дав Болеславу I королівський титул і перевів у своє підпорядкування польську церкву (раніше вона підпорядковувалася німецькому архієпископу).

Всього лише через рік після цього Болеслав помер. Велика частина земель, завойованих ним, відпала від Польщі. Проти неї вели війни Німеччина, Чехія і Русь. Країна зазнала повної поразки. Червенські міста повернулися до складу Русі. Німецька імперія захопила Лужиці. Мазовія і Помор’я стали самостійними князівствами.

Але все-таки племена, що входили в Польський союз, поступово злилися в польську народність, і Польська держава існувала як самостійна держава.

У 1016-1058 роках Казимир I Відновлювач, спираючись на союз з Київською Руссю, скріплений одруженням з дочкою Володимира I Святославича Марією (Добронега), розпочав боротьбу за возз’єднання польських земель. Йому вдалося підкорити Мазовію і повернути Сілезію.

Болеслав II Сміливий (1058-1079) продовжував політику батька, яка була спрямована на досягнення незалежності Польщі від Німецької імперії. Але йому не вдалося придушити виступи, незацікавленої у збереженні сильної центральної влади, світської і духовної знаті, яку підтримували Чехія і Німеччина. Він був змушений втекти до Угорщини, де й помер у 1081 році, а Польський престол зайняв Владислав I Герман, при якому Польща стала розпадатися на уділи, вступивши в період феодальної роздробленості.

Посиленню роздробленості ще більше сприяв розділ між синами, проведений Болеславом III Кривоустим (1085-1138).

Спочатку Болеславу вдалося тимчасово відновити політичну єдність Польщі, але 1138 року питома система отримала юридичне оформлення в так званому статуті Болеслава Кривоустого, за яким Польща була розділена на уділи між його синами. Старший в роді одержував верховну владу з титулом великого князя, а столицею став Краків.

Сини боролися за владу, втрачаючи землі, що розпадалися на все більш і більш дрібні частини. У розпалюванні боротьби між представниками династії П’ястів були сильно зацікавлені великі земельні магнати, які захопили владу і правили в XIII-XIV століттях.

У той же час посилилася агресивність німецьких феодалів, що вторглися в землі полабських-прибалтійських слов’ян. У 1157 році німецький маркграф Альбрехт Ведмідь захопив Бранибор, важливий стратегічний пункт у польських кордонів.

У 70-х роках XII століття було завершено політичне підпорядкування полабських-прибалтійських слов’ян. На захопленій території утворилося агресивне германське князівство Бранденбург, яке розпочало наступ на польські землі. У 1181 році Західне Помор’я змушено було визнати васальну залежність від Німецької імперії.

Становище польських земель ще більше погіршилося після появи в Прибалтиці Тевтонського ордену, в 1226 році запрошеного до Польщі мазовецьким князем Конрадом для боротьби з прусами. Тевтонський орден, винищуючи пруссів вогнем і мечем, заснував на їхній землі сильну державу, що знаходилася під заступництвом папського престолу і Священної Римської імперії. А в 1241 році по території Польщі пройшли монголо-татари. Країна була спустошена і розграбована. Не менш страшними були і вторгнення монголо-татар в 1259 і 1287 роках.

Владислав Локетек

В кінці XIII століття провідна роль у боротьбі за владу в країні належала великопольським князям. В 1295 році Пшемислав II заволодів всією Польщею і приєднав до своїх володінь Східне Помор’я, але уступив чеському королю Вацлаву II Краківський уділ. Після смерті Пшемислава боротьбу за об’єднання польських земель продовжив брестсько-куявський князь Владислав I Локетек (1306-1370). У 1309 році він захопив Краків і Велику Польщу, а з 1320 року відновив королівський титул.

Казимир III Великий

Найбільшої могутності королівська влада П’ястів досягла при синові Владислава – Казимир III Великий (1333-1370). Казимир III об’єднав Велику і Малу Польщу, Краковію і Куявію, в 1349-1352 роках захопив Галицьку Русь, а в 1366 році – частину Волині. Але в його володіння вже не входили Помор’я, яке стало власністю Німецького ордена, і Сілезія, яка увійшла до складу Німецької імперії.

Усередині країни Казимир III проводив політику централізації влади, реорганізував центральний апарат управління, в який залучив представників середньої шляхти, і ввів керування областями через своїх представників – старост.

Крім того Казимир протегував торгівлі, будував дороги, упорядкував чеканку монет. Він розширював старі міста і перетворював на міста села.

Саме тому вираз «Zastał Polskę drewnianą zostawił Murowana» належить королю Казимиру III Великому, при правлінні якого Польща побачила прогрес цивілізації.

При Казимирі вперше в Польщі були складені зводи судових законів – окремо для Малої та Великої Польщі. У 1364 році в Кракові він заснував університет, головним завданням якого була підготовка юристів для королівського управління і суду.

Особливими указами Казимир противився закріпаченню селян, що залишилися вільними (кметів) і обмежив термін повернення втікачів одним роком. Все це робило короля популярним серед народу, але викликало ненависть великої знаті, які прозвали його «королем холопів».

Протягом усього свого правління Казимир запекло боровся проти великих панів. У 1352 році він розбив конфедерацію (збройний союз) панів, посадив їх предводителя у в’язницю, де заморив його голодом.

Сам Казимир Великий помер в 1370 році бездітним, і влада в Польщі перейшла в руки угорського короля Людовика, що надав панам в 1374 році Кошицький привілей, який звільняв їх майже від усіх повинностей королю, крім невеликого податку та військової служби всередині держави.