Депортація з Республіки Польща

Депортація (лат. deportatio – вигнання, висилка) – примусова висилка особи або цілої категорії осіб до іншої держави чи в іншу місцевість, зазвичай – під конвоєм.

Витяг із закону про іноземців Республіки Польща від 25 червня 1997 року.

Стаття 52.

1. Іноземець може бути депортований з території Республіки Польщі в разі, якщо:

1) він знаходиться на ній без відповідного дозволу на в’їзд або перебування;

2) виникає будь-яка обставину, зазначене у статті 13 п.1;

3) іноземець не має коштів, необхідних для оплати витрат на перебування,

4) він працевлаштувався або виконував роботу, не маючи на те відповідного дозволу або згоди, або зробив іншу діяльність без отримання відповідного дозволу.

2. Іноземець, якому надано притулок або дозвіл на проживання, може бути депортований тільки після позбавлення притулку або скасування дозволу на проживання.

3. Іноземець, який має статус біженця, наданий йому в Республіці Польща, може бути депортувати тільки після того, як він буде позбавлений цього статусу або ж виникнуть обставини, про які йде мова в статті 32 Женевської конвенції.

Стаття 53.

1. Іноземця не можна депортувати в країну, в якій він може бути переслідуваний за расовими, релігійними і національними ознаками, за належність до певних суспільних груп, за політичні переконання або підданий тортурам або нелюдському, принижучому його, відношенню, або покаранням такого роду.

Стаття 54.

1. У рішенні про депортацію точно визначається дата депортації іноземця з території Республіки Польща. У рішенні може бути також визначений маршрут прямування і конкретне місце перетину кордону.

2. Видача рішення, про яке йде мова в п.1, підтверджується записом в паспортному документі іноземця або проїзному документі.

3. Рішення про депортацію може бути здійснено в екстреному порядку, за винятком випадків депортації іноземця, який має статус біженця.

4. Рішення про депортацію у відповідності із законодавством припиняє дію візи, призупиняє дозвіл на проживання на зазначений період, а також на працевлаштування або виконання іншої роботи іноземцем. У разі депортації іноземця, що володіє статусом біженця, визнаному за ним в Республіці Польща, без позбавлення його цього статусу, стаття 45 п.1 не застосовується.

Стаття 55.

1. У рішенні про депортацію можна призначити іноземцю місце його проживання до дати депортації і зобов’язати його систематично відзначатися в органах, зазначених у рішенні.

2. Іноземець не може виїхати з вказаного місця проживання без згоди органу, який прийняв рішення про депортацію.

Стаття 56.

У іноземця, щодо якого прийнято рішення про депортацію, беруться відбитки пальців і робиться його фотографія.

Стаття 57.

Іноземець, щодо якого прийнято рішення про депортацію, може бути негайно вивезений на державний кордон Республіки Польща, на кордон, в аеропорт або в морський порт держави, до якої здійснюється депортація, якщо:

1) цього вимагають причини, пов’язані з обороноздатністю, безпекою держави або охороною громадського порядку;

2) він не виїхав з території Республіки Польща в період, позначений у рішенні про депортації.

Стаття 58.

1. Іноземець, щодо якого виникають обставини, які обґрунтовують його депортацію, або якщо він не виконує вимог, визначених у рішенні про депортацію, може бути затриманий на час, що не перевищує 48 годин. Затриманому іноземцю забезпечуються права, передбачені Кримінально-процесуальним кодексом для затриманих осіб.

2. Негайно після затримання іноземця необхідно виступити з клопотанням про прийняття рішення про його депортацію або почати дії з доставки його на кордон, а в разі виникнення обставин, про які йде мова в статті 59 пп. 1 і 2, виступити з клопотанням про розміщення іноземця в охоронюваному таборі або про застосування щодо його арешту з метою депортації.

3. Якщо протягом 48 годин з моменту затримання, іноземцю не вручено копії постанови про мотиви його розміщення в охоронюваному таборі або застосування щодо його арешту з метою депортації, він підлягає негайному звільненню.

Стаття 59.

1. Якщо негайний вивіз іноземця на кордон неможливий і виникають обґрунтовані побоювання, що він буде ухилятися від виконання рішення про депортацію, він може бути поміщений в охоронюваний табір до часу виконання цього рішення.

2. Якщо виникають обґрунтовані побоювання, що іноземець не підкориться розпорядженням, чинним в охоронюваному таборі, або якщо іноземець, який перебуває в охоронюваному таборі, залишить його без дозволу, з метою подальшої депортації до нього може бути застосований арешт на період, необхідний для виконання рішення про депортацію.

3. Якщо іноземець нелегально перетнув кордон і не має паспорта, його необхідно розмістити в охоронюваному таборі, а якщо виникають обставини, визначені в п.2, – застосувати арешт з метою подальшої депортації на період, необхідний для встановлення його особи або реалізації рішення про депортацію.

4. Іноземця, який перебуває в охоронюваному таборі або арештованого з метою депортації, необхідно негайно звільнити, якщо зникли причини, що обґрунтовують застосування цих заходів, або якщо протягом 90 днів з моменту його затримання не виконано рішення про депортацію.

Стаття 60.

1. Іноземець не підлягає розміщенню в охоронюваному таборі або арешту з метою депортації, якщо це може призвести до виникнення загрози його життю або тяжких наслідків для його родини.

2. Якщо того вимагає стан здоров’я іноземця, який перебуває в охоронюваному таборі або під арештом з метою депортації, необхідно помістити його у відповідну медичну установу.

3. Приймаючи постанову про приміщення іноземця в охоронюваний табір або його арешт з метою депортації, необхідно:

1) поінформувати відповідне дипломатичне представництво або консульську установу – на вимогу іноземця, якого це стосується;

2) поінформувати опікунський суд, якщо виникає необхідність заснувати опіку над його дітьми;

3) поінформувати особу, зазначену іноземцем,

4) вжити необхідних заходів з метою охорони його майна.

4. Іноземця необхідно проінформувати на зрозумілій йому мові в письмовій формі про його права, про вжиті щодо нього заходи та рішення.

Стаття 61.

1. Іноземцю, щодо якого застосовано необґрунтоване затримання, приміщення в охороняємий табір або арешт з метою депортації, повинна бути виплачена з державної скарбниці компенсація за заподіяну моральну та матеріальну шкоду.

2. Дії, про які йде мова в п.1, з виплати компенсацій за необґрунтоване засудження, арешт або затримання реалізуються відповідно з Кримінально-процесуальним кодексом.

Стаття 62.

1. Фінансові витрати, пов’язані з депортацією, покриваються за рахунок іноземця, з урахуванням п.3, а також відповідно до статті 15 і пп. 2 і 6.

2. До витрат, про які йде мова в п.1, відносяться зокрема:

1) витрати на оплату проїзду іноземця до державного кордону Республіки Польща, межі, морського порту або аеропорту держави, куди курсує іноземець, або куди він доставляється;

2) витрати, пов’язані з конвоюванням іноземця;

3) адміністративні витрати, пов’язані з депортацією іноземця.

3. Якщо депортація іноземця здійснюється через працевлаштування або іншої виконуваної ним роботи без необхідного дозволу і згоди, витрати, про яких згадується в п.1, покриває роботодавець.

4. Фінансові кошти, про яких згадується в пп. 1 і 3, в рамках положень про примусове виконання адміністративного рішення про належну грошову суму стягує орган, який приймає рішення про депортацію. Особі, що покриває витрати, не вручається повідомлення, передбачене даними положеннями.

Стаття 63.

Якщо оплата, про яку йде мова в статті 15 п.6 та статті 62, не може бути стягнута, то вона покривається з державної скарбниці.