Прапор Польщі

Польща в період феодальної роздробленості у XI-XIII ст.

Феодальна роздробленість – період ослаблення центральної влади в феодальних державах в силу різної за своєю тривалістю і ефектом децентралізації, що обумовлена посиленням великих феодалів в умовах сеньйоріальної системи організації праці і військової повинності. Нові більш дрібні територіальні утворення ведуть практично незалежне існування, панівним в них є натуральне господарство.

Розвиток феодальних відносин у Польщі

Розвиток феодальних відносин у Польщі відбувався на основі хоч і повільного, але все ж помітного зростання продуктивних сил. Освоювалися необроблені раніше землі, повсюдно поширювалося трипілля, удосконалилася плужна обробка землі, виникали нові міста.

XI-XIII століття характеризувалися бурхливим зростанням великого світського та церковного землеволодіння головним чином за рахунок захоплення земель особисто вільних селян-общинників.

Різко скоротився і князівський земельний фонд. Самі князі в пошуках підтримки з боку інших феодалів роздавали їм великі земельні пожалування. Особливо інтенсивно росли земельні володіння церкви. У XII ст. Гнєзненське архієпископство, наприклад, володіло 87 селами.

Основна маса селян в XII-XIII ст. вже перебувала у феодальній залежності від великих землевласників, була закріпачена і несла феодальні повинності на користь своїх панів. Сільська територіальна громада була вже не вільною, а залежала від феодала кріпосної громади, хоча і продовжувала грати ще певну роль у боротьбі селян за збереження своїх земель і прав. Раби зустрічалися лише в якості домашніх слуг в маєтках феодалів.

Основною формою феодальних повинностей в XII-XIII ст. була натуральна рента. Селянин платив за плуг (рало), поволове (за волів), подвірне і подимне. Особливий побір – так зване ополье – стягувався з усієї селянської громади і сплачувався також великою худобою. Вся громада, до того ж, повинна була містити князя з його наближеними під час їх роз’їздів по державі. Ця обтяжлива повинність називалася стан. Вельми тяжкими для селянства були також численні повинності по будівництву укріплених міст, доріг, мостів, утримання війська і т. п.

Зростання економічної могутності феодалів приводило і до посилення їх політичного впливу. З середини XII в. великі земельні власники, особливо церковні, вельми наполегливо почали домагатися від князів грамот (привілеїв), юридично підтверджуючий їх податковий та судовий імунітет.

Розширення політичних прав феодала, як правило, приводило до подальшого збільшення феодальної ренти і погіршувало становище селян. Селяни тікали, підпалювали панські садиби, відмовлялися працювати на феодалів. Свідоцтва гострої боротьби селян проти феодального гніту зберегла так звана «Польська правда» (середина XIII ст.), Що містить запис звичаєвого права.

Зростання міст

У XII-XIII ст. у Польщі відбувався подальший розвиток ремесла. Удосконалювалися технічні прийоми в уже існуючих раніше галузях ремісничого виробництва – гончарній, ювелірній, ливарній та деревообробній. Виникали нові галузі міського ремесла. Так, зі складу ремісників, які виготовляли металеві вироби, виділилися слюсарі, зброярі і т. д. Особливо великих успіхів в XIII в. досягло виробництво сукон.

Росли й міцніли польські міста, що перетворювалися на великі центри ремесла і торгівлі. Арабський мандрівник Ідрісі, відвідав Польщу в XII ст., писав: «Це родюча країна, порізана багатьма річками, покрита містами і селами. Головні її міста – Краків, Гнєзно, Накло, Серадз, всі прекрасні, квітучі, знамениті, тому що населені людьми, знаючими в науках і релігії, а також ремісниками, настільки ж майстерними, наскільки і досвідченими у своїй справі ».

Розширювалася внутрішня торгівля, підсилювався обмін між містами і сільською округою, розвивався грошовий обіг. Разом з тим населення міста не переставало займатися і сільським господарством. Городяни мали свої ріллі, городи, луки, розводили худобу. За свідченням того ж Ідрісі, одне з найважливіших міст Польщі Краків було відоме «великою кількістю будівель, ринків, виноградників і садів».

У зовнішній торгівлі, в якій як і раніше важливу роль відігравали торговельні зв’язки з Руссю, значне місце займала транзитна торгівля через такі великі центри, як Краків та Вроцлав. Однак розвиток ремесла і торгівлі в Польщі гальмувався тим, що міста знаходилися в залежності від князя, платили на його користь феодальну ренту й торговельні мита. Є підстави припускати, що з кінця XII в. боротьба, яку великі міста вели за звільнення від феодальної залежності і отримання міських прав і привілеїв, загострилася.

Вступ Польщі в період феодальної роздробленості

У 40-70-х роках XI ст., Після нещадного придушення феодалами селянського повстання 1037-1038 рр.., князівська влада в Польщі трохи посилилася. Налякані повстанням феодали тимчасово згуртувалися навколо князя, прагнучи використовувати силу центральної влади для подальшого закріпачення селян. Так йшла справа при Казимирі I Відновителі (1039-1058) та його сині – Болеславі II Сміливому (1058-1079).

У цей час міжнародне становище Польщі покращилося. Використавши боротьбу імператора Генріха IV з папою Григорієм VII, Польща звільнилася від підпорядкування Німецької імперії. Положення Болеслава II зміцнилося настільки, що в 1076 р. він прийняв королівський титул.

Зовнішня політика Болеслава II в ряді випадків служила агресивним планам римської курії. У 1069 р. Болеслав II здійснив похід на Київ і посадив на великокняжий престол свого родича Ізяслава, раніше вигнаного киянами. У Києві польські війська здійснювали грабежі і насильства до тих пір, поки повстання киян не змусило Болеслава покинути Київ. У 1077 р., після переговорів з папськими легатами, Болеслав вдруге допоміг Ізяславу зайняти київський великокнязівський престол.

Підсилена польська знать нудьгувала правлінням Болеслава ІІ. Великі феодали, так звані можновладці, зміцнілі економічно і політично, не потребували більше сильної князівської влади. Проти Болеслава II була складена змова, підтримана імперією та Чехією. На престол був зведений брат Болеслава – Владислав I Герман (1079-1102), при якому Польщею правила невелика група можновладців.

Феодальні усобиці послаблювали державу, і вона почала розпадатися на окремі феодальні володіння. Болеславу III Кривоустому (1102-1138) знову вдалося досягти тимчасового політичного об’єднання польських земель, чому сприяла необхідність відсічі агресії німецьких феодалів. Німецький імператор Генріх V в 1109 р. зробив похід на Польщу, але натрапив там на всенародний опір. У той час як городяни героїчно обороняли обложені міста, в тилу німецького лицарського війська діяли селянські загони. Генріх V був змушений відступити з Польщі.

Після того як Болеславу III вдалося відбити натиск німецьких феодалів, він почав боротьбу за возз’єднання з Польщею Західного Помор’я, яке залишалося самостійним. Боротьба ця успішно закінчилася в 1122 р. При цьому Болеславу III вдалося приєднати до Польщі не тільки все Помор’я з містами Волін, Колобжег, Щецин та ін, але і частково землі прибалтійських слов’ян.

Після смерті Болеслава III Польща остаточно вступила в період феодальної роздробленості. Своє юридичне оформлення феодальна роздробленість отримала в так званому Статуті Болеслава Кривоустого (1138 р.). Згідно з цим статутом Польська держава була розділена між синами Болеслава III. При цьому старший син – Владислав II отримав Сілезію, Мешко – більшу частину Великої Польщі з Познанню і частиною Куявії, Болеслав Кучерявий – Мазовію, а Генріх – Сандомирську і Люблінську землі.

Статут встановлював принцип сеньйората. Старший в роді одержував верховну владу з титулом великого князя. Його столицею був Краків. Крім власного уділу, він отримував ще великокнязівський уділ, до складу якого входили Краківська, Серадзьська і Ленчицька землі, частина Куявії з містом Крушвіца і частина Великої Польщі з містами Каліш і Гнєзно. Права удільних князів були обмежені владою великого князя.

При, характерній для того часу, слабкості економічних зв’язків між окремими областями Польської держави, посилення феодальної знаті призвело до політичного роздроблення. Але незважаючи на економічне та політичне відокремлення окремих областей, серед народних мас не зникла свідомість єдності польських земель, єдності польської народності.

З іншого боку, період феодальної роздробленості був часом політичного занепаду Польщі. Роздроблена політично Польща не могла протистояти ні агресії німецьких феодалів, ні навалі татаро-монголів.

Боротьба Польщі з німецькою феодальною агресією

Постійні усобиці між синами Болеслава III Кривоустого призвели до тяжких наслідків для Польщі. Ці усобиці збіглися з посиленням агресії німецьких феодалів проти полабських-прибалтійських слов’ян. У 1157 р. маркграф Альбрехт Ведмідь захопив Бранибор – важливий стратегічний пункт біля кордонів Польщі, і в тому ж 1157 німецький імператор Фрідріх I Барбаросса виступив проти неї в похід.

У боротьбі з німецьким імператором польські князі зазнали невдачі. У 60-70-х роках XII ст. було завершено підкорення полабських-прибалтійських слов’ян німецькими феодалами. На захопленій ними слов’янській землі утворилася держава Бранденбург, яка вела агресивну політику. Це погіршило міжнародне становище феодально роздробленої Польщі. У самому важкому стані опинилися західні польські землі – Помор’я і Сілезія. У 1181 р. князь Західного Помор’я визнав себе васалом німецького імператора.

Міжнародне становище польських земель особливо різко погіршилося після появи в Прибалтиці Тевтонського ордену, який був запрошений до Польщі в 1226 р. мазовецьким князем Конрадом, що розраховував на допомогу ордена в боротьбі з прусами. Папський престол всіляко сприяв зміцненню грабіжницького Тевтонського ордену, створеного німецькими феодалами, і особливою буллою (особливий вид патенту або грамоти, що видається папою Римським і її назва походить від печатки, що прикріплюється внизу до документа) 1234 року, закріпив за орденом землі, завойовані в Пруссії.

Незабаром Тевтонський орден, винищуючи прусів вогнем і мечем, заснував на їхній землі сильну державу, яка знаходилася під заступництвом римської курії та Німецької імперії.

У 1237 р. за участю папства відбулося злиття Тевтонського ордену з Орденом мечоносців, що захопили землі в Східній Прибалтиці. Посилення Тевтонського ордену і Бранденбурга, володіння яких охоплювали польські землі з двох сторін, становили серйозну небезпеку для Польщі, до того ж вкрай ослабленою в цей час вторгненням полчищ татаро-монголів.

Татаро-монголи вторглися в Польщу в 1241 р. і рушили через Сандомир, Вісліцу і Краків на Сілезію. У битві під Лєгніцею вони розбили війська сілезьких феодалів і, спустошивши Сілезію, рушили через Моравію до Угорщини. Вторгнення татаро-монголів в Польщу, повторилися в 1259 і 1287 рр.., і супроводжувалися страшним спустошенням польських земель.

Німецька колонізація

З середини XIII в. в Польщу почався приплив колоністів з Німеччини. Активну діяльність по залученню колоністів-німців розвинула католицька церква, особливо монастирі, які заселяли в першу чергу порожні землі, які потребували розчищення від лісу. Польські князі та феодали, які прагнули збільшити свої доходи, точно так само заохочували німецьку колонізацію.

Однак приплив німецьких колоністів-селян виявився незначним. Головну роль у процесі внутрішньої колонізації країни, в розорюванні цілини та освоєнні під ріллю лісових просторів зіграло польське селянство. Більш значним був приплив німецьких колоністів у міста.

Польські феодали покровительствували німецькій колонізації в містах, які залежали від їх влади, бо зростання ремісничого виробництва обіцяло безпосереднє збільшення їх грошових доходів. Покровительствуючи заселенню міст німецькими колоністами, польські феодали одночасно боролися проти втечі в міста польських селян. Найбільш активно процес німецької колонізації польських міст розвернувся в західних землях. У ряді міст Сілезії – Злота Гура, Срода та ін. – стало переважати німецьке населення.

У боротьбі з феодалами за міські права і привілеї городяни використовували в якості зразка міське право Німеччини. Це було так зване «магдебурзьке міське право», усталене в німецьких містах в результаті їх боротьби зі своїми феодальними сеньйорами, але пристосоване до польських умов.

Згідно з новим правом населення міста одержало можливість організації міського суду. Разом з тим городяни набували права збору податків. Князю населення міста, що користувався «магдебурзьким правом», платило суворо регламентований грошовий оброк, так званий чинш, і відбувало деякі повинності. Крім цього, городяни платили десятину на користь церкви.

На чолі міста стояв війт, що був назначений князем. Війт володів судово-адміністративною владою. Однак він був зобов’язаний вчиняти суд спільно з присяжними з городян так званими лавниками. Суд по важливих кримінальних справах залишався в руках князя. На його користь йшли і торгові мита. Торгівельно-ремісниче населення міста становило громаду – гміну. Духовенство, чиновники та лицарі, що жили у містах, в її склад не входили.

Розвиток товарно-грошових відносин і перехід до феодальної грошової ренти

Серед населення польських міст поступово зростала соціальна диференціація. У містах утворилися три соціальні угруповання. Міська верхівка – патриціат, особливо в таких великих польських містах, як Познань, Краків і Вроцлав, складалася головним чином з багатих німецьких купців і ремісників, в руках яких зосереджувалося міське управління.

Середні верстви ремісників і купців, переважно поляки, хоча й користувалися міськими правами, але в управлінні містом не брали участь. Нарешті, міська польська біднота – підмайстри, учні і дрібні торговці – взагалі ніяких прав не мали. Своєрідність національного складу населення польських міст наклало відбиток на боротьбу всередині міста, зумовивши переплетення соціальних і національних протиріч.

У зв’язку з розвитком у Польщі товарно-грошових відносин значні зрушення спостерігалися і в польському селі. Тут відбувався перехід до одноманітного і регламентованого оброку – чиншу, який сплачувався грошима і натурою. Одночасно в польському селі поширилося так зване «німецьке право», подібне праву, яке діяло в містах Польщі (в Німеччині такого сільського «німецького права» не існувало).

«Німецьке право» отримували головним чином селяни-новосели, які розчищали і заселяли необроблені землі. Крім чиншу, селяни платили десятину церкві і несли повинності на користь держави. Селяни, які користувалися «німецьким правом», отримували землю у спадкове володіння і об’єднувалися в громаду – гміну. На чолі її стояв солтис, що назначався феодалом. Солтис збирав податки і виконував суд спільно з присяжними – лавниками. Верховний суд залишався в руках феодала.

Нові форми феодальної ренти і нове сільське право створювали у польських селян більшу зацікавленість у своїй праці і сприяли зростанню продуктивних сил.

Культура

Феодальна роздробленість ускладнювала розвиток культурних зв’язків між окремими областями Польщі. Негативним фактором, що гальмував розвиток самобутньої культури польського народу в XIII в., з’явилися лицарська і частково купецька німецька колонізація і посилення реакційного впливу папства і німецької феодальної культури. Її вплив розповсюджувався переважно на верхівку панівного класу.

Великі феодали, а також багата верхівка польських міст (остання в значній своїй частині складалася з вихідців з Німеччини), нехтуючи культурою польського народу, охоче сприймали іноземні звичаї і мову. У писемності та літературі безроздільно панувала чужа народу латинь.

Широкі верстви польського народу, навпаки, зберігали свою самобутню культуру. У зв’язку з посиленням німецької феодальної агресії в цих шарах зростала і міцніла свідомість єдності польського народу. Це знаходило своє відображення і в деяких літературних пам’ятках того часу латинською мовою. Найбільш яскраво ці мотиви проявилися у видатній літературній пам’ятці XIII в. – Хроніка Вінцента Кадлубка, який писав по-латині. У цьому творі, присвяченому історії Польщі, червоною ниткою проходила ідея возвеличення минулого польського народу і прославлення того часу, коли Польща була об’єднана в єдину державу. Цей характер хроніки визначив її популярність в середні віки.

До XIII ст. сходять і найбільш древні, що дійшли до нас, пам’яток писемності польською мовою – «Свентокшижські проповіді» і релігійний гімн «Богуродзіца». У XIII ст. в містах виникли так звані парафіяльні (церковні) школи, в яких навчалася міська молодь. Викладання велося по колишньому на латинській мові, але зростало усвідомлення необхідності навчання польської мови. Це знайшло вираження, зокрема, в постановах церковних соборів другої половини XIII ст.

У XII-XIII ст. розвивалася і польська архітектура, а також образотворче мистецтво. У церковній архітектурі продовжував панувати романський стиль, в XIII ст. почав поширюватися готичний. Видатними пам’ятниками ранньої готики є костел св. Трійці в Кракові і костел св. Якуба в Сандомирі.

Змінився характер внутрішньої обробки храмів. Різьба по дереву і кості поступалися місцем настінному живопису. Залишки художніх фресок того часу збереглися в Сулеєвському монастирі. Поряд з церковною архітектурою розвивалася і світська. Будувалися і прикрашалися міста, укріплені міцними кам’яними стінами. Великої художньої досконалості досягли польські майстри в області книжкової мініатюри.

Статті по темі:

Це вам буде ціково:


Оставить комментарий

Ваш email не будет опубликован. Обязательные поля отмечены *

Вы можете использовать это HTMLтеги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>