Лелюховські (Черховські) гори
Лелюховські (Черховські) гори (пол. Góry Leluchowskie) – самі дикі, самі незаймані, самі таємничі в Польщі. Хоча цих гір на польській території ціла куча, але трапляються між ними такі закутки, куди нога людська спеціально не зайде. Проблема лише в тому, що багато відчайдушних сміливців геть відмовляються розуміти ту небезпеку, яку приховують природні хмарочоси.
Лелюховські гори
Лелюховські гори
Черховські (Лелюховські) гори – гірський масив на самому краєчку Сондецького Бескиду. Покриті непролазним лісом, так що вирушаючи в Лелюх не чекайте від цих гір нічого, схожого на кам’янисті Червоні Верхи або Кашави.
Навмисна простота і банальність цих гір – оманлива. Заблукати тут, не маючи з собою ні карти, ні компаса – дуже легко. Ну просто ідеальне місце для одинаків і любителів дикої природи.
Блукаючи по цих горах, ми можемо весь день пройти, так і не зустрівши жодного туриста. Якщо порівняти Черховський масив з іншими частинами Сондецького Бескиду, то він дійсно виглядає немов померлим. Спорожнілі села, зарослі кущами старі дороги, дикі лісові куточки…
Лелюховські гори
Лелюховські гори
Головна особливість Лелюховських гір – тиша і спокій. Кілька десятків різьблених, дерев’яних лемківських церков, розкиданих по Лелюхові, Дубно, Войково та Мужинцах додають особливого колориту цим місцям, трохи розбавляючи первозданну дикість природи.
Ще однією розвагою тут є поїздка на велосипеді по лісових стежках, що звиваються між полянами і заростями, з обов’язковою зупинкою біля самого старовинного храму польських Карпат – церкви в Повружнику. Тільки не забудьте взяти з собою компас і карту. Хто знає, які лемківські духи стережуть стежки в Лелюховських Гурах. Тим більше, що про лемків в цих краях ходять містичні легенди.
Лелюховські гори
Лемки – народ не простий, особливий. Жили вони в цих місцях з «початку світу». Були у лемків і свої вірування, що не рідко знаходилися у відвертій «опозиції» з традиційним християнством.
Ніколи лемко не входив в ліс без хлібця для Лісовика, ніколи не вигнав би овець на полонину, не подарувавши Польовикові шматочка бринзи. У лісах і полях Лелюховських гір водилися і Мавки, і Потерчата, і Злидні, і Русалки. Після лемків залишилася чудова дерев’яна архітектура, якою досі захоплюються наші сучасники, подорожуючи по Низькому Бескиду, Бещадах, Підкарпатті та інших Східних кресах Польщі. Можливо, що стародавні лемківські божества продовжують охороняти свою землю, не допускаючи сюди чужинців.