Болеслав II Сміливий
Болеслав II Сміливий
(1042 рік – 2 квітня 1081 року)
Болеслав II Сміливий, або Щедрий (пол. Bolesław II Śmiały) – польський князь (1058-1076 роки) і король Польщі (1076-1079 роки), представник династії П’ястів.
Син польського короля Казимира I Відновника (що відновив у країні належний порядок), Болеслав II відрізнявся силою характеру і енергійністю у своїх устремліннях. Він увійшов в історію під прізвиськом Сміливий, що цілком відповідало його бойовим заслугам на користь Польщі.
Він зійшов на батьківський престол в той час, коли міжнародне становище Польської держави помітно покращило: йому якийсь час ніхто не погрожував. Серед його недругів не було навіть володаря Священної Римської імперії, войовничого Генріха IV. Причина розкривалася просто: загальногерманський монарх боровся зі своїм заклятим ворогом римським папою Григорієм VII, який ніяк не хотів визнавати за ним право носити імператорську корону. Ця обставина дозволила Польщі звільнитися від хоча й формального, але постійного підпорядкування німецькій імперії.
Знаючи, що в королівстві покінчено з озброєними виступами селянства і феодальними усобицями, Болеслав почав здійснювати військові походи. Але багато дослідників вважають, що здійснював він їх за велінням папської курії.
Перш за все Болеслав Сміливий повів своє лицарство в Богемію, прагнучи відновити там колишню владу польської корони. Перший похід закінчився невдачею, але енергійний воїн повторив вторгнення. Нова невдача відбила у нього бажання битися за богемський спадок.
Все ж Болеслав не втратив інтересу до південного напрямку. У 1061-1063 роках він, все ще тільки князь, провів кілька успішних походів, у результаті яких став володарем Верхньої Словаччини. Ця перемога ледь не призвела до війни зі Священною Римською імперією. Але в той час у німецького вінценосця було багато інших клопотів і він не став воювати через “клаптика” землі в словацьких Карпатах.
Потім послідував новий похід польського лицарства. Болеслав Сміливий відняв угорський престол у короля Андрія і віддав його брату Беле. Потім поляки воювали з чеським королем Вратіславом II через брата його Яромира. І знову війна зі Священною Римською імперією не трапилася.
Після розширення своїх володінь на півдні, в Карпатах, Болеслав звернув свої погляди на Схід. Польська армія під його командуванням двічі – в 1069 і 1078 роках – здійснювала походи на Русь і двічі займала Київ. Одночасно Болеслав завойовує Червону Русь (історична назва Галичини, вживана в писемних джерелах, переважно польських), яка на довгий час стає польською.
Перший Київський похід 1069 був викликаний прагненням Болеслава Сміливого посадити на великокняжий престол свого родича-вигнанця князя Ізяслава. Місто на Дніпрі прийняло нового правителя. В Києві польські військові люди стали займатися грабежами та насильством. Це викликало одностайне повстання городян, і Болеславу довелося повернутися у власні межі.
Однак через дев’ять років він повторив Київський похід не без підказки папи римського, який бачив у Російській православній церкві небезпечного ворога. Причина для нового вторгнення на Русь знайшлася благопристойна: Болеслав вирішив удруге допомогти Ізяславу зайняти київський престол.
Самовладдя сина Казимира Відновника стало каменем спотикання в його взаєминах з польською аристократією. Великі феодали – так звані можновладців – не хотіли терпіти сильну королівську владу. Після придушення останніх селянських заворушень вони в цій владі більше не потребували. Болеслав, зі свого боку, особливої дипломатії не виявляв, хоча, поза всяким сумнівом, серйозну загрозу для себе усвідомлював. Але він продовжував досить жорстоко поводитися з людьми знатними.
Чашу терпіння можновладців переповнило вбивство краківського єпископа Станіслава, знищену прямо у вівтарі. Було складено змову. Відомо, що аристократів-змовників підтримували володарі Священної Римської імперії і Чехії, які побоювалися нових польських вторгнень.
В результаті Болеслав II Сміливий позбувся батьківського престолу, а Польща – великого правителя, порівнянного за своїми полководницькими справами з попередників хіба що з королем Болеславом I Хоробрим. Вигнаний монарх втік до Угорщини, де й помер у 1081 році.
Новим королем Польщі став його брат Владислав I Герман, але країною правила вузька група “можновладців”. Польська держава стала занепадати, розпадатися на феодальні уділи – Польща вступала в період феодальної роздробленості. Піднестися Польщі після відходу зі сцени Болеслава Сміливого довго не вдавалося.