Вавельський дракон. Легенда
Вавельський дракон (пол. smok wawelski) – легендарний дракон, нібито живший у печері (яку називають драконівською ямою) біля підніжжя Вавельського пагорба в Кракові.
Згідно з найбільш древньому (XII століття) варіанту цієї легенди, яку виклав Вінцентій Кадлубек, за часів правління короля Крака (легендарного засновника Кракова, на ім’я якого місто отримало свою назву) у Кракові виникла істота – дракон, званий живоглотом (пол. całożerca, лат. holophagus – тобто істота, що поїдає своїх жертв цілком).
Раз на тиждень драконові слід було приносити в жертву корову, якщо ж він не отримував її, то замість неї пожирав людей. Щоб врятувати місто від чудовиська, Крак послав двох своїх синів убити дракона. Здолати змія в поєдинку сини не змогли, тому вони пішли на хитрість. Вони набили коров’ячу шкуру сіркою, і, проковтнувши це опудало, дракон задихнувся.
Після смерті чудовиська брати посварилися через те, кому з них належить перемога. Один з братів вбив іншого, а повернувшись в замок, сказав, що другий брат загинув у битві з драконом. Однак після смерті Крака таємниця братовбивці була розкрита і його вигнали з країни.
Ян Длугош у своїй хроніці перемогу над драконом приписав самому королеві, а братовбивство переніс в той час, коли Крак вже помер.
Інша версія польської легенди (XV століття), що належить Марціну Бєльському (пол. Marcin Bielski), свідчить, що дракона переміг швець Скуба.
Легенда про вавельського дракона Марціна Бєльського
Після довгих років спокійного і щасливого життя в околицях Краківського граду настали погані часи. Пастухи, які пасли худобу на привіслинських луках, ввечері, заганяючи тварин до обори, не могли дорахуватися стада. Зазвичай у ньому не вистачало декількох голів найкрасивіших тварин.
Однак справжня тривога серед жителів міста піднялася, коли настільки ж таємничим чином стали зникати люди. Все частіше і частіше траплялося, що людина, яка відправилася сама на річку по воду, додому вже не поверталася і пропадала безвісти…
Довгий час ніхто не міг з’ясувати причину цих таємничих зникнень. Але одного разу на берег Вісли за лозою відправився підмайстер одного з краківських кошикарів. У пошуках найкращих гілок він дійшов до підніжжя Вавельського пагорба, де на підмоклому березі річки ріс особливо гарний верболіз. Продираючись крізь сплетіння гілок, підмайстер зривав найкрасивіші і гнучкі гілки.
Несподівано зарості порідшали, і перед очима хлопчика з’явилася жахлива картина. На невеликому кам’янистому клаптику берега біліла купа кісток. Трохи подалі, в крутій стіні Вавельської скелі, виднілася чорна діра, яка вела у видовбану в скелі печеру. Поблизу входу, гріючись на сонці, лежало чудовисько – величезний дракон. Його тіло покривала блискуча жовто-зелена луска, на спині щетинилися гострі голки, а з великих лап, схожих на стовбури молодих дубів, виглядали загнуті кігті.
Паралізований страхом, молодий кошикар стояв, не рухаючись, і, витріщивши очі, дивився на звіра. Несподівано дракон позіхнув, показавши пащу повну величезних іклів, з якої палахкотіли клуби диму і вогню. Тоді хлопчик зібрав усі сили і, що було духу, побіг у напрямку міста, забувши про гілки верболозу.
Звістка про це відкриття швидко рознеслася і дійшла до замку самого князя. Крак викликав хлопчика до себе і звелів про все розповісти. Потім скликав всіх своїх радників і найхоробріших лицарів, щоб разом вирішити, що робити.
При цьому будувались різноманітні здогади, звідки ж взялося чудовисько під Вавелем. Одні стверджували, що воно припливло до Кракова по хвилях річки, інші наполягали на тому, що звір виліз з-під землі. Про це, на їхню думку, свідчила таємнича печера в скелі. Зрештою, всі прийшли до висновку, що дракона треба убити якомога швидше.
Вже на наступний день, на світанку, за наказом князя до печери вирушили три найхоробріших лицаря. Крак разом зі своїм двором і підданими з нетерпінням чекав їх до пізнього вечора. Але все даремно…
Вранці, коли не залишилося надії на повернення лицарів, князь розіслав вісників. Ті по всій околиці застерігали людей про небезпеку і говорили, що сміливець, який позбавить місто від дракона, незалежно від його стану, буде щедро нагороджений: дочка Крака стане його дружиною, а сам він дістане півкоролівства.
Ця звістка рознеслася дуже швидко і навіть дійшла до сусідніх країн. Незабаром у Вавельський Град стали приїжджати безліч князів та лицарів, щоб битися зі страшним звіром. Їх приваблювала не лише нагорода Крака, але і бажання прославитися, якщо їм вдасться перемогти дракона. Але жодному з них не пощастило. Більшість сміливців загинуло в нерівному бою, і тільки деякі забрали голову.
Тоді Крак вирішив сам убити дракона. Він велів придворному зброяреві виготовити лицарські обладунки з самої твердої сталі. Потім вибрав собі найкращий меч.
Ці приготування до бою з драконом перервав один з придворних, повідомивши, що якийсь молодик вимагає зустрічі з князем. Молоду людину привели до Кракова. Той побачив перед собою юнака з лляним волоссям і привітною посмішкою. Хлопець зігнувся в глибокому поклоні і сказав, що хоча він всього лише простий швець Скуба, але придумав надійний спосіб здолати дракона. Він попросив лише дати йому найбільшого барана. Отримавши його, негайно приступив до виконання свого плану. Для цього юнак вбив тварину, здер з нього шкуру, наповнив її сумішшю сірки і дьогтю, а потім зашив. В сутінках він попрямував до печери і підклав цього барана сплячому дракону.
Вранці, ледь засяяли перші промені сонця, гучний гуркіт раптово розбудив жителів міста та його околиць. Це дракон жадібно проковтнув підкладену приманку. Потім сірка, мов вогонь, стала палити його нутрощі. Щоб вгамувати спрагу і заспокоїти жар всередині, дракон став пити воду з Вісли. І вижлуктив її так багато, що з гуркотом лопнув і розпався на шматки.
Так Вавельський град був звільнений від чудовиська. Князь Крак стримав обіцянку і незабаром зіграв гучне весілля своєї дочки з переможцем дракона. Під час одруження молоді принесли Віслі подячну жертву: у її води кинули дорогоцінний скарб. Річка прийняла данину, і з тих пір ніяке чудовисько не порушувало спокою і щастя жителів Краківського граду.
Печера, у якій жив звір, так звана «Смокська Яма» або «Драконівська Яма» («смок» – по-польськи «дракон»), збереглася донині. Вона знаходиться в південно-західній частині Вавельського Холма.