Юзеф Пілсудський
Юзеф Пілсудський
(5 грудня 1867 року – 12 травня 1935 року)
Юзеф Пілсудський (пол. Józef Piłsudski) – польський державний і політичний діяч, перший голова відродженої польської держави, засновник польської армії; маршал Польщі; прізвиська – Komendant (Комендант), Marszałek (маршал), Dziadek (Дідусь).
Юзеф Пілсудський народився 5 грудня 1867 року поблизу Вільно в польсько-литовській сім’ї. Закінчивши гімназію у Вільно, вступив на медичний факультет Харківського університету, звідки в 1885 році був виключений за революційну діяльність.
У 1887 році за причетність до змови замаху на Олександра III був засланий до Сибіру. На засланні Юзеф перебував з 1888 по 1892 рік. Після заслання вступив у підпільну Польську соціалістичну партію і став видавати газету «Робітник». Після провалу газети в 1901 потрапив у в’язницю, але симулював душевну хворобу, був переведений в лікарню, звідки в 1902 зумів організувати втечу.
Під час Першої світової війни створив окремий Легіон польської армії, воював на боці Австро-Угорщини. Пілсудський вважав, що в разі перемоги у війні Німеччини та Австро-Угорщини, Польща отримає незалежність. Коли Центральні держави оволоділи територією Польщі, Пілсудський і його прихильники перейшли в опозицію до німецьких і австрійських властей.
Завершальний етап Першої світової війни Пілсудський провів у німецькій в’язниці. Повернувшись восени 1918 року до Варшави, був призначений «тимчасовим начальником» держави і верховним головнокомандувачем збройними силами Польщі. Він зумів звільнити країну від залишків німецьких військ і взяв курс на утворення незалежної польської держави.
У лютому 1919 року з зіткнень в Білорусії почалася радянсько-польська війна, основною метою якої було відновлення Польщі в кордонах 1772 року, «від моря до моря».
В ході війни основною метою керівництва Польщі на чолі з Пілсудським було встановлення контролю над Білоруссю, Україною, Литвою і геополітичне домінування у Східній Європі.
Війна йшла з перемінним успіхом, а 12 жовтня 1920 в Ризі був підписаний мирний договір, який ліг в основу офіційних польсько-радянських відносин до початку Другої світової війни.
Розділ білоруських і українських земель між Польщею і Радянською Росією означав крах політичної концепції Пілсудського. Після прийняття в березні 1921 року Конституції, що обмежувала повноваження виконавчої влади, Пілсудський віддав перевагу посаді начальника генерального штабу армії.
У 1926 році Пілсудський повернувся до управління країною, щоб відновити порядок в розореній і зубожілій країні. Він зайняв пост прем’єр-міністра, але залишався при цьому військовим міністром і першим маршалом Польщі.
Помер Пілсудський від раку печінки у Варшаві 12 травня 1935 року.