Ірена Сендлер
Ірена Сендлер
(15 лютого 1910 – 12 травня 2008)
Ірена Сендлерова, також Ірена Сендлер (пол. Irena Sendlerowa, Irena Stanisława Sendler), дівоче – Кшижановська (пол. Krzyżanowska) – польська активістка руху опору. Під час Голокосту врятувала понад 2,5 тис. єврейських дітей.
Про життя цієї людини повинні знати не лише в Польщі!
Маленька сивокоса бабуся, усміхнена і привітна, вона мешкала в малесенькій квартирці у Варшаві і шкодувала, що за своє 98-річне життя зробила «надто мало»…
Народилися Ірина Сендлер в родині лікаря німецького походження. Батько завжди навчав дівчинку: «рятуючи тонучих, треба стрибати в воду, навіть якщо не вмієш плавати». І навчав не лише на словах, а й власним прикладом, лікуючи всіх, хто потребував медичної допомоги, не залежно від національності та статку. Ірені було 7 років, коли батька не стало: він помер від тифу. Тоді представники єврейської спільноти запропонували у вдячність за допомогу батька, який лікував євреїв безкоштовно, оплатити подальше навчання дівчинки. Але мати відмовилась, тому що добре знала, яким важким було життя євреїв у Польщі. Напевно, саме тоді Ірена остаточно переконалась: людяність не залежить від національності.
Після окупації Польщі гітлерівською Німеччиною (у 1939 році), користуючись своїм німецьким походженням, Ірена виборола перепустку у гетто (спочатку як працівник муніципалітету, а потім як санітарка). Два роки, щоденно ризикуючи життям, вона потайки доставляла мешканцям Варшавського гетто такі необхідні їм ліки, гроші, харчі. В 1942 році Ірена долучилася до діяльності підпільної Організації допомоги євреям – «Жеготи» – і діяльність жінки набула нових масштабів. «Жегота», тепер вже разом з Іреною, організовувала порятунок єврейських дітей. Всі операції організації були сплановані по секундам… Дітей рятували через каналізаційні стоки і підвали, виводили будівлею міського суду (ця будівля мала спільну стіну з гетто); старших діток вивозили в мішках зі сміттям, зовсім крихіток виносили в сумках для інструментів і в картонних коробках під сидіннями транспорту. Дітей рятували, вивозячи їх навіть разом з померлими… Щоб охоронці не чули дитячого плачу, їм або давали мінімальні дози снодійного, або заглушали плач гавкотом спеціально видресируваного собаки (спочатку собаці водій-господар при наближенні німців боляче наступав на лапу, та з часом собака сам зрозумів, коли потрібно скавчати та гавкати). Попри щоденний ризик та нервове напруження самим важким в ті часи, згадувала Ірена, було вмовити батьків віддати дитину. Віддати у невизначеність заради примарного порятунку… Примарного, тому що жодним батькам жодного дня Ірена не могла з впевненістю гарантувати, що й сьогодні вийде з гетто без перешкод, що й сьогодні дитину буде врятовано. Багато батьків відмовлялися розлучатися з дітьми, а наступного дня, знову повернувшись до гетто, Ірена дізнавалась, що сім’ї вже немає… Все життя пані Ірена Сендлер шкодуватиме, що зробила «надто мало», що до багатьох не знайшла потрібних слів… А врятувала жінка разом зі своїми соратниками 2500 дітей!..
Ірена Сендлер у 1942 році
Врятованих дітей переховували в надійних польських сім’ях, в монастирях і притулках. Так і сама Ірена знайшла собі дочку… Всю інформацію про дітей – справжні імена та вигадані християнські імена, місце переховування – Ірена записувала на смужках паперу та закопувала в банках. Саме завдяки цим записам після війни деякі діти знайшли своїх справжніх родичів, а решта – дізналися страшну правду свого походження і життя батьків.
Та знайшовся той, хто доніс… Доніс німцям анонімно, тобто не за винагороду, не за посаду чи відзнаку. Хто це був і навіщо він це зробив, ніхто вже ніколи не дізнається. Ірену заарештували, катували, переламали їй кінцівки. Вона мовчала. Нікого не видала, жодного запису не віддала. Розстріл – це те, що отримував в ті часи кожний, хто допомагав євреям. Очікувала на розстріл і Ірена. Та соратники врятували, підкупивши охорону, що вела жінку в останню путь. З того часу Ірена була офіційно мертвою, переховувалася під чужим ім’ям. А в 1943 році нацисти спалили вщент Варшавське гетто, разом зі всіма мешканцями…
Після війни жінка зазнала переслідувань вже від комуністичної влади як німкеня, під час допитів втратила власну дитину… В 1965 році пані Ірену як Праведника світу (список Яд ва-Шем) було запрошено посадити на Алеї Праведників нове дерево, та комуністична влада їй не дозволила виїзд. До Ізраїлю Сендлер потрапила лише через 18 років, тож в 1983 році її дерево все ж з’явилося на Алеї Праведників!
Світ дізнався про героїчне життя цієї жінки лише в 1999 році, коли американські школярки за дорученням вчителя історії, готували проект про Праведницю світу. Діти довідались, що Ірена жива і безславно мешкає в малесенькій квартирці в Варшаві. Ті школярки не лише звернули увагу світу на подвиг жінки, а й встигли відвідати її чотири рази у Варшаві.
В 2003 році Ірена Сендлер отримала найпочеснішу нагороду Польщі – орден Білого орла. В 2006 році за ініціативи польського президента та прем’єр-міністра Ізраїлю кандидатуру Ірини Сендлер було висунуто на здобуття Нобелівської премії миру. Та комітет не віддав премію Ірені, вважаючи, що віце-президент США Гор зробив важливіший внесок в життя людства презентацією фільму про глобальне потепління, ніж Ірена Сендлер, врятувавши 2500 дитячих життів, щохвилини ризикуючи власним. Парламент Польщі оголосив Ірену національною героїнею. Жінка також отримала звання почесної мешканки міст Варшави та Тарчина. Подвиг Сендлер намагалися відтворити в кінематографі – в 2008 році в Латвії було відзнято фільм «Хоробре серце Ірени Сендлер», і саме про життя цієї жінки йдеться в пісні «Ірена» ірландської групи (2009 р., HFWH Records).
Серце Ірени перестало битися в 2008 році, вона пішла в інший світ з впевненістю, що вона зробила «надто мало за своє життя».