Хрещення Польщі

Хрещення Польщі (пол. Chrzest Polski) — події 966 року, які заклали початок християнізації Польщі, починаючи з хрещення польського князя Мешка I, який був першим правителем польської держави. Наступним значним кроком у прийнятті Польщею християнства було створення різних церковних органів в країні протягом X і XI століть. Це включає будівництво соборів і призначення священнослужителів.

Хрещення Польщі (965 р.). Картина Яна Матейко

На початку X століття на території Польщі панували два племені: вісляни і поляни. Але до кінця століття пануючими стали поляни, які й утворили польську державу. Першим польським князем став Мешко I.
В 963 році Мешко зробив набіг на слов’янське плем’я лютичів, намагаючись підпорядкувати Західне Помор’я, проте був розбитий сусідніми німецькими князями. Це змусило Мешка піти на союз з імператором Священної Римської імперії Оттоном I.

Мешко I

Одночасно починається польсько-чеське зближення: в 965 році польський князь одружився на чеській принцесі Дуброві. Під впливом імперії та Чехії в 966 році Мешко хрестився за латинським обрядом, що стало найважливішою передумовою включення польського князівства в культурно-політичну спільноту Європи.

Разом з Дубровою до Польщі приїхали і кілька священиків папістів на чолі з єпископом Йорданом. Так і почалася християнізація Польщі.

У хрещенні Мешко I побачив багато вигод для країни: уніфікація польського народу, посилення позицій на політичній арені, де головними були християнські країни і військового посилення самої держави та забезпечення безпеки з боку Папи Римського від загарбницьких претензій імперії.

У зв’язку з німецькою експансією в східній частині Центральної Європи і створенням тут нових держав набувала важливе значення проблема християнізації молодих держав. Вона могла здійснюватися кількома способами: або шляхом завоювання і насильницького входження в нову віру саксонськими завойовниками, або ж шляхом добровільного хрещення місцевих правителів.

Була можлива і відмова від християнства та відбиття чужоземного вторгнення і збереження віри предків. Однак, як показує історія окремих племінних союзів і держав регіону, лише добровільна християнізація дозволяла зберегти незалежність і разом з тим здійснити внутрішню перебудову держави.

Інші рішення рано чи пізно приводили до катастрофи або поступового занепаду місцевої політичної організації. Чимале значення для добровільного прийняття християнства мала і внутрішня соціально-політична структура.

Християнізація зверху, що стала результатом рішення правителя, виявилася можливою у Великій Моравії (що було пов’язано з діяльністю святих Кирила і Мефодія), в Чеській державі, у Київській Русі і в Польщі, а також у скандинавських королівствах. Проте подібного не змогло відбутися у племінних союзів ободріотів і велітів, які чинили опір німецькому натиску до кінця XII століття, а також у племен Західного Помор’я, які кілька разів скидали польське панування.

Занадто слабкі позиції тамтешніх князів, могутність місцевої знаті і приватні інтереси багатих міських центрів створювали непереборні перешкоди для процесу християнізації, які зберігали своє значення аж до підпорядкування цих об’єднань більш сильним політичним організмам.

Перші кроки до прийняття християнства Мешко I почав у той момент, коли сакси після низки вдалих завоювань, запланували створення архієпископства в Магдебурзі. Межі цієї єпархії на сході та півночі залишалися відкритими, що явно визначало напрямок подальшої німецької експансії.

Архієпископство виникло в 968 р., проте Мешко зумів випередити посягання Магдебурга на польські землі. Він уклав союз з чехами, які уже прийняли християнство в 965 р., взявши за дружину чеську княжну Дуброву, а в 966 р. хрестився сам. Цей акт Мешка мав історичне значення для польської держави та несформованого польського народу, назавжди зв’язавши Польщу з спільністю західної християнської культури.

Цей акт, долучив Польщу до латинської культури і віддалив небезпеку навернення язичницької Польщі у віру «вогнем і мечем». Князь, його оточення і, у міру розвитку місіонерської діяльності, все населення держави ставали членами католицької церковної громади.

Дуже скоро, через два роки після хрещення Мешка, в Польщі з метою проведення місіонерської роботи було засноване єпископство, що було підпорядковане безпосередньо Риму, на чолі якого був поставлений єпископ Йордан. Успіхи польського князя в християнізації країни дозволили йому встановити більш вигідні відносини з могутнім німецьким сусідом.

Мешко I був визнаний «другом» імператора, хоч і сплачував йому дань як своєму верховному володареві. При цьому він зберігав значну свободу у зовнішній політиці і повну незалежність всередині своєї держави.

Завдяки нинішньому союзу з імперією, він зміг захопити Гданськ і Західне Помор’я, опанувати Сілезією і землю віслян.

Польща, яка стала християнською країною, могла вже клопотати про зведення її в ранг королівства. Мешко почав переговори з римським престолом, і в 990 р. папа римський визнав його королем.

Зміни, що відбулися підчас правління Мешко I (до 992 р.) носили настільки радикальний характер, що саме цей правитель вважається засновником польської держави.