Стефан Баторій
Стефан Баторій
(27 вересня 1533 року — 12 грудня 1586 року)
Стефан Баторій, іноді Баторі (пол. Stefan Batory) – польський король (з 1576 року), Великий князь Литовський та Руський (з 1576 року), син Іштвана IV, воєводи Трансільванії.
Стефан Баторій знаменитий тим, що взяв у дружини п’ятдесятидворічну дочку польського короля Сигізмунда I Старого, так би мовити, «в навантаження» до престолу Речі Посполитої, але при ретельному вивченні біографії цього трансільванського князя спливають ще більш дивні факти!
Так, наприклад, Стефан в особистому листуванні не тільки засуджує російського царя Івана Грозного за його авторитарний тип правління, але навіть викликає «двоголового орла» на дуель. І хоча виклик не був прийнятий, треба віддати належне польському королю румунського походження, – він проявив себе сміливою людиною і безапеляційним політиком. Лише Стефану Баторію з усіх польських государів вдалося узяти гору у війні з Росією.
Син трансільванського воєводи Іштвана і Катерини, батько якої був коронним підскарбієм, народився 27 вересня 1533 року в маленькому містечку Жіладішомльо (нині територія сучасної Румунії). Освіту здобув в Падуанському університеті, де свого часу осягали науку такі відомі люди, як Микола Коперник і Франциск Скорина.
Перебуваючи в юні роки при дворі Фердинанда I, Стефан Баторія подорожував разом зі свитою імператора Священної Римської імперії і тому навчанням в Італії, як і блискучим знанням латини, він частково зобов’язаний своєму покровителю. Латинь в ті часи служила для міжнародних комунікацій знаті. У 38 років майбутній король Польщі отримав титул семиградського князя.
До того як стати королем, Стефан воював з турками на боці Фердинанда I, але після полону, з якого імператор відмовився його викупити, перейшов на службу до угорського монарха Яноша Заполяна.
Сучасники дають дуже втішну характеристику князю Трансільванії. Зокрема, французький письменник і філософ Мішель де Монтень в своїх знаменитих «Дослідах» відзначав, що в суворому кліматі Західної Європи Стефан Баторія ніколи не носив рукавичок: на тлі розпещених аристократів така поведінка виглядало дуже гідно і викликала справжню повагу. Та й зовнішніми даними майбутнього польського государя Бог, як то кажуть, не образив…
Стефану Баторію виповнилося 36 років, коли Королівство Польське і Велике князівство Литовське уклали союз – Люблінську унію, яка поклала початок зародженню федеративної держави – Речі Посполитої. Колегіальне правління шляхти часом призводило до затяжних виборів нового короля, особливо якщо однією з умов прийняття влади була вимога сейму взяти в дружини наречену, яка засиділась в дівках до п’ятдесяти років – дочку Сигізмунда I Старого Анну Ягеллонку.
Незважаючи на те що десятирічна різниця у віці була явно не на користь нареченої, Стефан вирішив висунути свою кандидатуру в королі Речі Посполитої. Татарська загроза зіграла на руку семиградському князю: дрібна і середня шляхта підтримала угорця, оцінивши його ратні заслуги і відмінно вишколене наймане військо. Васалу Османської імперії Стефану Баторію також належав голос турецького султана Селіма II Блондина.
Першого травня 1576 року князь трансільванський спільно з Ганною Ягеллонкою знайшов трон Речі Посполитої і всі належні до нього регалії, на наступний же день відбулося одруження. Духовенству, яка б лобіювала інтереси Максиміліана II, довелося змиритися і прийняти вибір світської партії. Згодом, якось розмовляючи з католицьким архієпископом Львівським, Стефан Баторія пожартував на його рахунок, мовляв, як же можна займати такий високий духовний піст і не володіти латиною! На що священик, ні мало не розгубившись, відповів: «Так само, як і бути польським королем, не розуміючи польської мови!»
Ім’я Стефана Баторія нерідко згадується в зв’язку з його племінницею – Ерджбетою Баторія, відому своїми моторошними косметичними процедурами: ходили чутки, ніби за її наказом було вбито близько шестисот п’ятдесяти незайманих; кров нещасних угорська графиня використовувала для прийняття ванн, щоб продовжити молодість шкіри. Викриття не спричинило суворого покарання для цього «породження пекла»: комфортабельний домашній арешт – саме такою виявилася плата за життя нещасних жертв дворянського свавілля.
Після смерті Ерджбети за її гріхи довелося розраховуватися служницям. Їх стратили із застосуванням особливої жорстокості. Втім, у цього серйозного звинувачення є і противники, які висловлюють думку про підтасовування фактів переслідувачами протестантів. Хоча навіть герб Стефана Баторія, на якому зображені три ікла на червоному полі, викликає асоціації з вампірами і легендарним трансильванським Дракулою…
Удача в військових походах проти набігів татар практично постійно супроводжувала короля Речі Посполитої. Він зміг реформувати і удосконалити польську армію, яка вже не складалася з шляхетського ополчення: практика ведення бою за допомогою найманих солдатів, в основному угорців і німців, підтвердила правильність нового курсу, обраного Стефаном Баторієм.
В ході Лівонської війни проти російського царя Івана Грозного польський король виявив себе доблесним і відважним полководцем. Під масованим тиском армії Стефана Баторія російські війська були змушені поступитися лівонськими землями на користь Речі Посполитої. Однак героїчне протистояння мешканців обложеного Пскова дозволило виграти російським військам час і зумовило подальше укладення Ям-Запольського миру в січні 1582 року.
Анна Ягеллонка хоча і була законною дружиною Стефана Баторія, але була позбавлена подружнього ложа. Між подружжям існував договір, що королева сама може приходити в монаршу опочивальню в разі потреби. В результаті при першій спробі Анни до зближення чоловік втік від виконання своїх зобов’язань на постійне місце проживання в Гродно, де завів молоду коханку і зайнявся реконструкцією Старого замку під свою резиденцію.
Смерть Стефана Баторія наздогнала в 1586 році 12 грудня, коли йому виповнилося 53 роки. За висновком лікарів причиною раптової смерті послужила уремія (ниркова недостатність). Зараз останки короля знаходяться в Кракові, куди вони були згодом перевезені з Гродно.