Конституція Польщі 1815 року
Після закінчення війни з Наполеоном восени 1814 відкрився Віденський конгрес, одним з головних питань якого, був розділ території Польщі. Після бурхливих суперечок до Росії відійшло понад 127 тис. км2 споконвічно польських земель з більш, ніж трьохмільйонним населенням. Ця територія отримала назву Королівства (Царства) Польського.
Герб Королівства Польського 1815-1830 рр
Польща в складі Росії
Імператор Олександр I, бажаючи заручитися підтримкою польського населення, після закінчення бойових дій відразу ж видав указ про амністію для польських військовослужбовців, які воювали в армії Наполеона проти Росії. Факт відновлення суверенітету Польської держави, нехай навіть і в рамках Російської імперії, викликав помітну підтримку з боку впливових представників польської шляхти, які вбачали в цьому необхідні умови для збереження їх власних станових привілеїв.
17 листопада 1815 року полякам був дарований статус суверенної держави і власний основний закон – Конституція Королівства Польського (пол. Konstytucja Królestwa Polskiego). Конституція закріплювала традиції часів Речі Посполитої, що виражалися в установі Сейму, назвах і колегіальному устрої державних структур, виборності суддів і членів адміністрацій.
У Польщі зберігалися національні уряд, валюта (злотий) і збройні сили. Останні були реформовані за російським зразком, але зі збереженням польських військової форми і мови команд. За польською мовою, як і раніше був закріплений статус державної. Полякам надавалося право займати найважливіші посади в уряді. Вищим органом законодавчої влади ставав Сейм, урочисте відкриття якого в 1818 році було проведено особисто Олександром I.
Основні статті польської Конституції 1815 року
Дана Конституція і тісно пов’язані з нею положення про порядок виборів до парламенту вважалися найбільш ліберальними законодавчими актами для Європи того періоду. Виборче право надавалося для більш, ніж 100 тис. чоловік. Цифра досить значна для тих років. Це стало можливим за рахунок досить низького майнового цензу. Польща була єдиною державою Центральної Європи, парламент якої формувався за підсумками прямих виборів представниками всіх суспільних класів.
Державою визнавався принцип загальної рівності перед законом. Правда, з деякими нюансами. Цілком офіційно було оголошено, що це справедливо виключно для громадян, які сповідують християнство. Іудеї, як прихильники антихристиянського вчення, позбавлялися будь-яких політичних свобод і прав.
В конституції 1815 року було проголошено приєднання до Російської імперії навічно і зв’язок з нею спільністю царської династії. Російський монарх ставав одночасно польським королем. При цьому монархія була конституційною, а влада короля обмежувалася виданим ним самим конституційним законом. Порядок успадкування престолу відповідав російському.
Законодавча ініціатива була закріплена за монархом, але здійснення його законодавчої влади повинно було відбуватися спільно з Сеймом. Монархом Олександром була внесена в текст Конституції поправка, що надає йому право коригування пропонованого Сеймом бюджету і заморожування його скликання на невизначений період.
Сейм був двопалатним. У Верхній палаті – Сенаті – засідали представники імператорської сім’ї, а також призначалися монархом воєначальники, єпископи та інші чиновники. Їх загальна кількість не повинна була перевищувати 128 осіб – чисельність обраних депутатів Нижньої палати, що називалась Посольською хатою. Основними завданнями депутатів Сейму були зміни положень кримінального та цивільного права. Проблеми господарювання і адміністрування вирішувалися указами намісника і створеною трохи пізніше Адміністративною радою.
Намісник вважався заступником монарха. Він виконував практично всі його функції під час відсутності короля в країні. Для централізованого управління було створено Державну раду, до складу якої входила Адміністративна рада з Загальними зборами. Членами Адміністративної Ради, крім самого царського намісника, були п’ять міністрів та інші чиновники, які призначалися монархом.
По суті Адміністративна рада була вищим органом виконавчої влади і одночасно консультативним органом монарха і намісника в питаннях, що виходять за рамки міністерських повноважень. Після скасування поста намісника в 1826 році Адміністративна рада стала вищою урядовою структурою. Будь-які поправки до урядових законопроектів тепер могли прийматися тільки після угоди членів Адміністративної ради з комісіями Сейму.
З метою розгляду в останній інстанції майже всіх справ цивільного та кримінального характеру в Варшаві був створений Вищий суд Королівства Польського. Державні злочини, а також злочинні діяння державних чиновників розглядалися Верховним судом Польщі, до складу якого входили всі члени Сенату.
Наслідки прийняття Конституції
Здебільшого представників шляхетського суспільства Конституція 1815 року, як цілком відповідна їх становим інтересам, була прийнята з задоволенням. Набагато гірше була ситуація з «основним населенням». З’явилися і вкоренилися ліберальні погляди. Почали створюватися нові друковані органи і таємні антиурядові структури. Це послужило приводом для створення, всупереч положенням Основного закону, цензури спочатку на періодичні видання, а потім на всю друковану продукцію. Значної критики піддавалися дії російської влади. Її представляв намісник Великий князь Костянтин Павлович, який, прагнучи утримати існуючий порядок, фактично припинив нормальне функціонування всіх інших органів влади в державі.
Листопадове повстання 1830-1831 рр.
Відразу ж з моменту проголошення Царства Польського, виникла нелегальна опозиція. Ці таємні революційні структури вже на початок 1820-х рр. отримали значний вплив. Загальною метою сеймової і нелегальної опозицій вважалося повернення втрачених через колишні «розділи» території Білорусії, України і Литви та реставрація колишніх польських кордонів. Підсумком стало Листопадове повстання 1830-1831 рр., що було причиною втрати Конституції.