Варшавська битва 1920 року

Варшавська битва 1920 року – одна з ключових битв Радянсько-польської війни 1919-1921 років, в якому Польща змогла зупинити наступ Червоної армії і досягти чергового перелому в ході війни. Вихід Варшавської битви привів до збереження Польщею незалежності і дозволив їй підписати з Радянською Росією мирний договір, за яким до Польщі відходили великі території Західної України і Західної Білорусії.

Наступ Західного фронту

Успіх Київської операції дозволив командуванню РККА оволодіти ініціативою. В ході операції розірвати польський фронт радянським військам не вдалося. Однак, головком Сергій Каменєв вже готував новий наступ Західного фронту.

«Бійці робочої революції. Спрямували свої погляди на захід. На заході вирішуються долі світової революції. Через труп білої Польщі лежить шлях до світової пожежі. На багнетах понесемо щастя і мир трудящому людству. На Захід! До рішучих битв, до громозвучних перемог! Будуйтеся в бойові колони! Пробив час наступу. На Вільну, Мінськ, Варшаву – марш! »

На світанку 4 липня Західний фронт (загальною чисельністю понад 270 тисяч бійців проти 120 000 польських) перейшов у рішучий наступ. Основний удар наносився на правому, північному фланзі, на якому були зосереджені величезні сили, і досягнута майже дворазова перевага в людях і озброєнні.

Задум операції полягав в обході польських частин кавалерійським корпусом Гаї Гая і відтискуванні польського Білоруського фронту до литовського кордону, а потім – в поліські болота. Ця тактика принесла несподівані результати.

5 липня 1-а польська армія, а за нею і 4-а почали швидко відходити в напрямку Ліди, спочатку на лінію старих німецьких окопів (де в 1916 році протистояли один одному російські і німецькі війська), а в кінці липня – до Бугу.

За короткий час Червона Армія просунулася більш ніж на 600 км. 10 липня поляки залишили Бобруйськ, а 11 липня – Мінськ. В ході наступу частини РККА захопили також Гродно і Білосток. 14 липня ними був взятий Вільно. 26 липня в районі Білостока РККА перейшла вже безпосередньо на польську територію. Незважаючи на наказ Пілсудського, 1 серпня червоним майже без опору був відданий Брест.

Тимчасовий революційний комітет Польщі

11 липня 1920 лорд Керзон, британський міністр закордонних справ, направив наркому закордонних справ Радянської Росії Георгію Чичеріну ноту з пропозицією розпочати польсько-російські мирні переговори і встановити кордон по етнографічній лінії проживання польського та непольських народів (т. зв. «Лінія Керзона») , яка, по суті, нічим не відрізняється від нинішнього кордону Польщі з Україною та Білорусією.

Однак 16 липня пленум ЦК РКП (б) відкинув пропозицію Керзона. Пленум прийняв рішення про продовження «Червоного маршу» і встановлення радянської влади спочатку в Польщі, а потім – у Німеччині.

23 липня в Смоленську за постановою Пленуму був сформований Тимчасовий революційний комітет Польщі (Польревком), який повинен був взяти на себе всю повноту влади після взяття Варшави і повалення Пілсудського. Про це було офіційно заявлено 1 серпня в Білостоці – першому місті на захід від «Лінії Керзона». Тут же, в палаці Браницьких, і розташувався Польревком. До його складу увійшли польські комуністи – члени ЦК РКП (б):

• Юліан Мархлевський – голова
• Фелікс Дзержинський – фактичний глава комітету
• Едвард Прухняк – секретар
• Йосип (Юзеф) Уншліхт – питання партійного будівництва
• Фелікс Кон – народна освіта
• Бернард Закс – промисловість
• Станіслав Бобинський – сільське господарство
• Тадеуш Ридванський – пропаганда і агітація

В той же день, 1 серпня, Польревком оголосив «Звернення до польського робочого народу міст і сіл», написане Дзержинським. У «Зверненні» повідомлялося про створення Польської Республіки Рад, про націоналізацію земель, відокремлення церкви від держави, а також містився заклик до робочої маси гнати геть капіталістів і поміщиків, займати фабрики і заводи, створювати ревкоми як органи влади (таких ревкомів встигли сформувати 65 ).

Комітет закликав до бунту також солдат Війська Польського. У перші ж дні в Білостоці була створена ЧК, яка приступила до репресій на всій польській території, контрольованій Польревкомом (до Підляшшя і частини Мазовії). Створені були також і революційні трибунали, видавалася газета «Червоний вісник».

Польревком приступив також до формування Польської Червоної Армії (під командуванням Романа Лонгви). Правда, без особливого успіху. У 2-гий Білостоцький полк стрільців записалося не більше 70 осіб. А вся ПЧА склала 176 добровольців.

Польща на межі поразки

24 липня уряд Владислава Грабського подав у відставку. В той же день указом Юзефа Пілсудського до роботи приступив новий прем’єр – Вінценти Вітос. Тим часом зростала і міжнародна ізоляція другої Речі Посполитої.

Німеччина і Чехословаччина закрили транзит для польських товарів. Німеччина сподівалася на новий розділ Польщі в разі перемоги Радянської Росії. А президент Чехословаччини, Томаш Масарик, побоюючись подальшого просування радянських військ на Захід, не зважився конфліктувати з РСФРР.

На довершення до всього заборону на торгівлю з Польщею ввели Англія і Бельгія. І лише тільки Угорщина, де зовсім недавно з величезним трудом скинули радянську владу, розуміла всю небезпеку просування «світової революції» на Захід. Вона запропонувала Польщі істотну військову допомогу у вигляді 30-тисячного корпусу добровольців. Однак закриття кордону Масариком звело цю допомогу нанівець.

Чим ближче просувалися радянські війська, тим менше іноземних дипломатів залишалося у Варшаві. До серпня їх вже налічувалося лише кілька людей. Серед них був і папський нунцій Акілле Ратті – майбутній папа Пій XI.

Між тим, на Україну перейшов у наступ і Південно-Західний фронт під командуванням Олександра Єгорова (зі Сталіним у якості члена Реввійськради). Головною метою фронту було захоплення Львова, який захищали три піхотні дивізії 6-ї армії (11-та, 12-та і 13-та) і українська армія під командуванням Михайла Омеляновича-Павленка.

Населення Львова також приготувалося до оборони міста. 9 липня 14-та армія РККА взяла Проскурів (Хмельницький), а 12 липня – штурмом оволоділа Кам’янець-Подільським.

Злом шифрів Червоної Армії

Між тим, ще за рік до настання Західного фронту відбулася подія, яка багато в чому зумовила поразку Червоної Армії в радянсько-польській війні. У серпні-вересні 1919 року підрозділ польських шифрувальників відділу P-2 Головного штабу ВП (розвідка і контррозвідка) Генерального штабу під керівництвом поручика Яна Ковалевського зламали шифри як Добровольчої армії, так і РККА.

За особистим наказом Пілсудського було негайно сформовано підрозділ шифрувальників, який очолив поручик Ян Ковалевський. Створено було також цілу мережу радіостанцій перехоплення.

Ковалевський залучив до роботи видатних математиків, професорів Варшавського та Львівського університетів Станіслава Лесневського і Стефана Мазуркевича, а також Вацлава Серпінського з групою молодих аспірантів.

Були зламані практично всі шифри білих і червоних, що дало ясну картину всього, що відбувається на території Росії від Петрограда до Сибіру, від Мурманська і до Чорного моря. А вже в січні 1920 група Ковалевського зламала також і німецькі військові шифри.

З серпня 1919 і до кінця 1920 року польські шифрувальники взяли кілька тисяч радіограм (в основному, РККА). Головне навантаження на шифрувальний відділ лягло влітку 1920 року, коли він приймав до 500 ворожих радіограм щомісяця.

Наприклад, в серпні поляки отримали і дешифрували 410 радіодепеш, підписаних Троцьким, Тухачевським, Якіром і Гаєм. Результати роботи групи Яна Ковалевського важко переоцінити. На їх основі командування Війська Польського змогло прийняти правильні стратегічні рішення в ході Варшавського битви.

Сили сторін

12 серпня війська Західного фронту Михайла Тухачевського перейшли в наступ на Варшаву.

Склад фронту:

• 3-й кавалерійський корпус Гая Гая
• 4-а армія Олександра Шуваєва
• 15-а армія Августа Корка
• 3-я армія Володимира Лазаревича
• 16-а армія Миколи Соллогуба
• Мозирська група Тихона Хвесіна

На Україні ж тривав бій за Львів, який вів Південно-Західний фронт Олександра Єгорова:

• 12-а армія Гаспара Восканова
• 14-а армія Михайла Молкочанова
• 1-ша Кінна армія Семена Будьонного

Двом фронтах РСЧА протистояли три польські: Північний фронт генерала Юзефа Халлера

• 5-а армія генерала Владислава Сікорського
• 1-а армія генерала Франтішека Латініка
• 2-а армія генерала Болеслава Рої

Центральний фронт генерала Едварда Ридз-Смігли:

• 4-а армія генерала Леонарда Скерського
• 3-я армія генерала Зигмунта Зелінського

Південний фронт генерала Вацлава Івашкевича:

• 6-а армія генерала Владислава Енджеєвського
• Армія УНР генерала Михайла Омеляновича-Павленка

Загальна чисельність особового складу розходиться в усіх джерелах, як польських, так і радянсько-російських. Можна лише з упевненістю сказати, що сили були приблизно рівні і не перевищували 200 000 чоловік з кожного боку.

В ніч на 6 серпня 1920 року був підготовлений оперативний наказ 8358/III – результат спільної роботи Юзефа Пілсудського, генерала Тадеуша Розвадовського, полковника Тадеуша Піскора і шефа франко-британської місії в Польщі генерала Максима Вейгана.

План передбачав концентрацію великих сил на річці Вепш і раптовий удар в тил військ Західного фронту. Для цього з двох армій Центрального фронту генерала Едварда Ридз-Смігли були сформовані:

Ударна група зі складу 4-ї армії:

• 4-а піхотна дивізія генерала Даніеля Конажевского
• 16-а піхотна дивізія полковника Олександра Ладося
• 21-а піхотна дивізія генерала Анджея Галиці

Ударна група зі складу 3-ї армії:

• 1-а піхотна дивізія Легіонів полковника Стефана Домб-Бернацького
• Третя піхотна дивізія Легіонів генерала Леона Бербецького
• Окрема 4-а кавалерійська бригада полковника Фелікса Яворського

Перша група зосередилася в районі Дембліна. Тут же, в 14-й дивізії, розмістилася штаб-квартира Юзефа Пілсудського, а поруч, в 16-й дивізії – генерала Скерського. Ридз-Смігли розташував свій штаб в 1-й піхотній дивізії Легіонів.

12 серпня Юзеф Пілсудський покинув Варшаву і прибув в Пулави, де розташовувалася ставка Генштабу. Перед від’їздом він передав прем’єру Вінценти Вітосу своє прохання про відставку з постів Начальника держави і Головнокомандувача. Маршал пояснив своє рішення тим, що зараз Польща може розраховувати тільки на допомогу країн Антанти, що вимагає його відходу. Прем’єр-міністр відставку Пілсудського не прийняв.

Початок бою

План Михайла Тухачевського передбачав (як і під час Листопадового повстання 1831 року) перейти Віслу в нижній течії і атакувати Варшаву з заходу. 13 серпня (на день раніше, ніж планувалося) дві стрілецькі дивізії РККА (21-а з 3-ю армії і 27-а – з 16-ю) ударили під Радзиміном (в 23 км від Варшави), зламали оборону 11-ої польської дивізії полковника Болеслава Язвінського і оволоділи містом. Потім одна з них рушила на Прагу, а друга повернула праворуч – на Непорент і Яблонну. Польські сили перейшли на другу лінію оборони.

Під Брестом в руки червоноармійців потрапив наказ 8358/III про контрудар під Вепш з докладною картою. Знайдений він був у загиблого командира добровольчого полку майора Вацлава Дроєвського. Проте радянське командування вважало знайдений документ дезінформацією, метою якої був зрив наступу Червоної Армії на Варшаву.

В той же день і польська радіорозвідка перехопила наказ по 16-й армії про наступ на Варшаву 14 серпня. Але керівництво ВП поставилося до нього набагато серйозніше. Щоб випередити червоних, за наказом Юзефа Халлера 5-а армія Владислава Сікорського, яка захищала Модлін, з району річки Вкра вдарила по розтягнутому фронту Тухачевського на стику 3-ї і 15-ї армій і вклинилася в нього на кілька кілометрів. У ніч на 15 серпня дві резервні польські дивізії (10-а генерала Люциана Желіговського і 1-а Литовсько-Білоруського генерала Яна Жондковського) атакували з тилу радянські війська під Радзиміном. Незабаром місто було взято.

Нейтралізація 4-ї армії РККА

В той же день в результаті стрімкої атаки в стик 15-ї і 4-ї армій, двісті третій Калишський уланський полк з 5-ї армії Сікорського захопив Цеханув, що знаходиться глибоко в тилу. На світанку командарм-4 зі старшими офіцерами польового штабу 4-ї армії РККА в терміновому порядку здійснили переїзд з Цеханува в Млаву. Решта працівників штабу і обоз при подальшому відступі спалили радіостанцію армії. При цьому було порушено зв’язок зі штабом Західного фронту і частинами армії, який, за твердженнями Тухачевського, – не відновлювався вже до кінця Варшавської битви.

За джерелами польської сторони, як раз в цей час в штаб 4-ї армії надійшов наказ Тухачевського наступати на 5-у армію генерала Сікорського. Після швидкого дешифрування радіограми відділ Яна Ковалевського налаштував передавач на дану частоту і почав безперервно передавати з варшавської Цитаделі біблійні тексти.

В результаті друга радіостанція вже не могла прийняти жодної радіограми з Мінська. Глибокий відрив армії до Вісли від основних сил фронту, недосконалість та відсутність зв’язку, боєприпасів, віддаленість тилів, втома, що накопичилася, від безперервних важких боїв в оточенні, практично нейтралізувало 4-у армію, змусивши її в кінцевому підсумку інтернуватися в Східній Пруссії.

Контрудар польських військ

16 серпня маршал Пілсудський розпочав здійснення задуманого контрудару. Отримана радіорозвідкою інформація про слабкість Мозирської групи зіграла свою роль. Зосередивши проти неї більш ніж подвійну перевагу (47500 бійців проти 21 тисячі), польські війська (перша ударна група під командуванням самого Пілсудського) прорвали фронт і буквально змели південне крило 16-ї армії Миколи Соллогуба, після чого виникла серйозна перспектива знищення всієї інфраструктури Західного фронту і оточення всіх військ, що знаходилися під Варшавою.

На наступний день за планом Пілсудського намічався вихід на шосе Варшава – Брест. Одночасно йшов наступ на Влодаву силами 3-ї піхотної дивізії Легіонів, а також, за підтримки танків, на Мінськ-Мазовецький.

Тим часом Південно-Західний фронт продовжував бої під Львовом. Враховуючи особливу важливість Варшавського напрямку, 14 серпня головком Каменєв наказав передати 12-у та 1-у Кінну армії до складу Західного фронту для його суттєвого підсилення. Однак Єгоров під тиском Сталіна даний наказ проігнорував.

Взяття Львова мало для обох найважливіше значення в їх військовій та політичній кар’єрі. А без цих сполук (особливо Кінної армії) захоплення міста абсолютно виключалося.

Рішення Сталіна і Єгорова активно підтримали Будьонний з Ворошиловим. До того ж армія була надто виснажена в виснажливих і не успішних боях за Львів. Нарешті, під жорстким тиском з Москви 20 серпня 1-ша Кінна приступила до передислокації на північ. Однак час уже було упущено. Західний фронт зазнав жорстокої поразки і врятувати його вже ніщо не могло.

Катастрофа Західного фронту

«Солдат Червоної Армії! Прикриваючись брехливим прагненням до миру, польські білогвардійці готували нам удар на лінії ріки Вісли. Виснажені героїчним маршем від Полоцька до Варшави частини Червоної Армії відходять під тиском переважаючих сил ворога. Білогвардійці усього світу радіють з нагоди нашої тимчасової невдачі » – Наказ командувача Західним фронтом Тухачевського від 20 серпня 1920

В ніч на 18 серпня Тухачевський наказує припинити наступальні дії і “відриватися від противника». Втім, в даній постанові вже не було необхідності. Війська Західного фронту ще 17 серпня почали відступати.

18 серпня військо Польське перейшло в наступ всіма наявними силами, і зупинити цей потік Західний фронт був уже не в змозі. 19 серпня польські війська зайняли Брест, 23 серпня – Білосток. З 24 по 26 серпня 1920 змучена безперервними боями 4-а армія зі своїми чотирма дивізіями, а також 3-й кінний корпус Гая Гая і дві дивізії зі складу 15-ї армії (всього близько 40 тисяч чоловік) перейшли прусський кордон і були інтерновані.

В цей час в Мінську з ініціативи польської сторони проходили мирні переговори. І знову, як і минулого разу, вони були зірвані керівництвом Радянської Росії. Ще сподіваючись виправити ситуацію, радянська сторона запропонувала мир на заздалегідь неприйнятних умовах. Правда, вона погодилася на кордон по «лінії Керзона», але зажадала від Польщі скорочення чисельності армії до 50 000 чоловік і передачі всього озброєння Червоній Армії. 23 серпня польська сторона заявила про припинення переговорів.

Поразка Західного фронту була надзвичайно важкою. Точні втрати невідомі. Але навіть за найбільш заниженими оцінками в ході Варшавського бою загинули 25 000 червоноармійців, 60 000 потрапили в польський полон і 45 тисяч були інтерновані німцями. Кілька тисяч людей пропали без вісті.

Крім людей, фронт втратив 231 гармата, 1023 кулемета, кілька тисяч коней, 10 000 обозів з амуніцією, 200 польових кухонь і величезна кількість автомобілів (включаючи і бронемашини). Польські втрати теж досить відчутні – 4,5 тисячі убитих, 22 000 поранених і 10 000 зниклих без вісті. Варшавська битва, названа «Чудом над Віслою», була включена британськими дослідниками в список 18 найбільш видатних переломних битв у світовій історії.