Історія польської мови

Польська мова (пол. język polski) – одна із західнослов’янських мов індоєвропейської мовної сім’ї. Володіють польською мовою приблизно 50 мільйонів чоловік, вона є державною мовою Польщі, а також однією з 24 офіційних мов Європейського Союзу. Більшість носіїв живе в США, Латинській Америці, Австралії, Англії, Франції, Німеччині, в країнах колишнього СРСР – в Литві, Росії, Україні, Казахстані, Білорусі. Літературна мова формується на базі великопольських, малопольських і мазовецьких говорів.

Гнєзненська булла

Дописемний період розвитку польської мови починається з моменту її виділення з групи західнослов’янських мов і триває до 1136 року. Історію писемної польської мови лінгвісти ділять на наступні періоди:

• давньопольський період;
• середньопольський період;
• новопольський період.

Писемність базується на основі латинського алфавіту. Найдавніша письмова пам’ятка – Свентокшиські проповіді (середина XIV століття).

Давньопольський період умовно починається з 1136 року. В цьому році папа Інокентій II вислав архієпископу Гнєзненському Якову буллу, що скасовує верховенство Магдебурзького архієпископства над польською церквою. Гнєзненська булла є одним з найцінніших пам’яток польської історіографії і важливим джерелом для вивчення культури, суспільних відносин і організації польської церкви в XI і XII ст.

Текст був написаний латинською мовою, але містив велику кількість польських слів (близько 410 топонімів і власних імен). Лінгвісти розглядають цей історичний документ як важливе джерело з фонетики давньопольської мови і початків її орфографії. Олександр Брюкнер, відомий польський мовознавець, назвав його золотою буллою польської мови.

Найбільш відомими джерелами вивчення давньопольського періоду є:

• Генріхова книга (пол. Księga Henrykowska) XIII століття, в якій міститься саме перше речення записане польською мовою;
• Свентокшиські проповіді (пол. Kazania świętokrzyskie) XIII-XIV століття – це історичне джерело вважається першим прозаїчним текстом написаним польською мовою;
• Богородиця (пол. Bogurodzica) – письмовий віршований текст з XV століття. Сучасні вчені вважають, що релігійна пісня Богородиця грала роль державного гімну. Автор тексту невідомий, а мелодія була давно відома на Заході, як любовна лицарська пісня.

Середньопольський період охоплює час з початку XVI до середини XVIII століття. Цей період характеризується розвитком польської літературної мови і розширенням сфер його функціонування. Відомими письменниками середньопольського періоду є М. Рей (1505-1569), М. Бєльський (1495-1575), Ян Кохановський (1530-1584), П. Скарга (1536-1612) та інші. Слід зазначити, що в другій половині XVII століття і особливо в XVIII столітті польська мова відчувала сильний вплив французької мови.

Новопольський період починається з другої половини XVIII століття і триває до наших днів. Джерелами вивчення мови цього періоду є польські словники і підручники з граматики, а також численні літературні твори. Це поезія і проза письменників епохи просвітництва – С. Трембецького (1739- 1812) та І. Красицького (1735-1801); твори епохи варшавського класицизму – А. Міцкевича (1798-1855), С. Гощинського (1801-1876), Ю. Словацького (1809-1849), Ю. Коженьовського (1797-1863), Ю. Крашевського (1812-1887), Г. Сенкевича (1846-1916), Е. Ожешко (1841-1910), В. Реймонта (1867- 1925), К. Тетмайера (1865-1940) та інших.

Разом з чеською, словацькою, верхньо-і нижньолужицькою мовами, польська мова входить у західну групу слов’янських мов. У VIII-IX столітті відбувся її поділ на лехитський, лужицький і чеський діалекти.

Лехитські діалекти, які склали основу польської мови, охоплювали територію між Балтійським морем і Карпатами на півночі і півдні і між Ельбою і Бугом на заході і сході. Починаючи з другої половини IX ст. починається об’єднання лехитських племен, створення Польської держави і створення єдиної польської мови.

Виникнення польської писемності датується XII ст., коли була написана Гнєзненська булла (пол. Bulla gnieźnieńska) – послання Папи Римського Інокентія II, в якому визначалися території, підлеглі Гнєзненському архієпископу. Булла була написана на латині, але вона містила понад 400 польських географічних назв і особистих імен, також, вона пояснює фонетичні, лексичні та морфологічні особливості польської мови XII століття. У XIII-XIV ст. є писемні пам’ятки польською мовою: Свентокшиські проповіді, Богородиця і Флоріанський псалтир.

У XVI ст., яке вважається золотим століттям польської культури, польську мову витісняє латинь із художньої, політичної і релігійної літератури. У 1568 році була видана, написана латинською мовою, перша граматика польської мови Петра Статоріуса-Стоєнського.

У XX столітті, коли Польща знову здобула незалежність, спостерігається розквіт польської культури і літератури. Польська мова, як державна охопила всі сфери суспільного життя. У цей період складаються словники, фундаментальні граматики польської мови. Виникають інститути польської мови і культури, для іноземців, польська мова стає об’єктом, який став цікавити не тільки етнічних поляків з-за кордону, а й широке коло фахівців, що займаються економічними, політичними і гуманістичними проблемами Центральної Європи.