Конституція 3 травня 1791 року

Конституція 3 травня 1791 року (пол. Ustawa Rządowa z dnia 3 maja), – конституція Речі Посполитої, прийнята Надзвичайним сеймом Речі Посполитої 3 травня 1791, що почав свою роботу в 1788 році і увійшов в історію польської держави під назвою чотирирічного конфедеративного сейму.

Конституція 3 травня 1791 року

Прийняття конституції формально припинило дію Люблінської унії, яка об’єднала в 1569 році Королівство Польське і Велике князівство Литовське в єдину конфедеративну державу Річ Посполиту.

Польська конституція 3 травня 1791 р. була введена в Польщі шляхом державного перевороту. Користуючись тим, що після великодніх свят опозиція ще не встигла з’їхатися, король Станіслав-Август вніс проект конституції на обговорення сейму, і після гарячих дебатів вона була прийнята без звичайних формальностей.

Влада законодавча доручалася нею «зібраним чинам» або сеймові, який ділився на дві палати: посольську й сенаторську. Посольська палата, яка є виразом і осередком «народного всевладдя», повинна була складатися з депутатів, обраних в сеймиках і забезпечених з їхнього боку обов’язковими інструкціями.

Конституція 3 травня 1791 року – картина Яна Матейко

Сенаторська палата складалася з єпископів, воєвод, каштелянів і міністрів, під головуванням короля, який у разі рівного розподілу голосів давав перевагу тій стороні, до якої примикав. Закони (конституційні, цивільні, кримінальні та, які стосуються встановлення постійних податей), прийняті посольською палатою, повинні були йти на затвердження сенаторської палати, яка могла зупинити їх дію до наступного ординарного сейму; якщо останній вдруге приймав якийсь закон, то сенат повинен був затвердити його.

Інші питання – про тимчасові податки, державні борги, війну і мир, ратифікації союзних і торгових договорів і т. п. – повинні були вирішуватися більшістю голосів сполучених палат. Склад сейму повинен був поновлюватися через кожні два роки. Liberum veto, всякого роду конфедерації та конфедераційні сейми скасовувалися: питання вирішувалися більшістю трьох чвертей, 2-х третин або простою більшістю голосів, залежно від важливості закону.

Крім ординарних, передбачалися ще сейми «готові», які повинні були скликатися сеймовим маршалом, коли останній буде усвідомлювати крайню потребу в цьому. Виконавча влада доручалася «королю з радою, який буде називатися вартою законів»; престол оголошується «виборчим за прізвищами», тобто, по суті, спадковим.

Конституція 3 травня 1791 року – картина Вишняковського

Наступником Станіслава-Августа визнавався курфюрст саксонський. Особа короля священна і недоторкана, але міністри його відповідальні перед народом. Міністрів призначає король за власним вибором, але якщо сейм більшістю двох третин голосів побажає зміни міністрів, король повинен підкоритися цьому рішенню.

Крім головування в сенаті і призначення міністрів, «королеві належить верховне розпорядження збройними силами та найменування командирів війська, однак з свободою зміни їх за волею народу». Члени виконавчих комісій обираються сеймом.

За шляхетським станом затверджуються «пільги, переваги і першість у приватному і суспільному житті». Міщанський стан лише в 21 місті (по 7 міст в кожній з 3 провінцій) міг посилати на сейми по одному уповноваженому з вирішальним голосом у всіх справах, що стосуються міст, і з інших питань.

Селянський стан оголошувався під заступництвом законів, принаймні при існуванні договорів селян з поміщиками, причому в коло договорів входили всі пільги і наділи, які поміщики встановлювали для селян.

Конституція визнавала католицизм панівною релігією, але забезпечувала свободу і заступництво держави і за іншими сповіданнями.