Іоанн Павло II

(18 травня 1920 року, Вадовіце – 2 квітня 2005 року, Ватикан)

Блаженний Іоанн Павло II (пол. Jan Paweł II; до інтронізації – Кароль Юзеф Войтила, пол. Karol Józef Wojtyła)) – папа римський, предстоятель Римсько-католицької церкви з 16 жовтня 1978 по 2 квітня 2005 року. Беатифікований 1 травня 2011 папою римським Бенедиктом XVI.

У 1978 році 264-й папа Іоанн Павло II став першим римським папою неіталійського походження на Святому престолі, обраним за останні 455 років (Адріан VI, який став папою в 1523 році, був голландцем за народженням), одним з наймолодших понтифіків в історії і першим папою слов’янського походження.

За тривалістю свого понтифікату він поступається тільки Апостолу Петру і папі Пію IX (1846-1878). Наступником Іоанна Павла II став німецький кардинал Йозеф Ратцингер, який прийняв ім’я Бенедикт XVI.

Біографія Іоанна Павла II

Кароль Войтила – таке справжнє ім’я Іоанна Павла II, народився 18 травня 1920 р. в невеликому містечку Вадовіце неподалік від Кракова. Його батько – офіцер у відставці, служив в Районній комендатурі поповнення (резервів), а мати займалася вихованням дітей (у Кароля був брат Едмунд, старший нього на 14 років).

Батько і сини важко пережили ранню смерть матері, яка померла від серцевого нападу 13 квітня 1929 року. Через чотири роки осиротілу родину спіткала чергова трагедія – заразившись скарлатиною в Бєльській лікарні, помер Едмунд, який був лікарем за професією.

Батько, намагаючись заповнити молодшому синові подвійну втрату, присвячував йому багато часу, часто забирав його з собою в гори. Подорожуючи з батьком по Малих Бескидах і Татрах, Кароль полюбив гори на все життя.

У 1938 р. Кароль Войтила закінчив Державну гімназію імені Марціна Вадовіти, після чого без вступних іспитів, на що давав йому право зразковий атестат, вступив на відділення польської філології при філософському факультеті Ягеллонського університету в Кракові, куди він переїхав разом з батьком.

У студентські роки Кароль Войтила продовжував захоплюватися літературою і театром. Це захоплення почалося ще в гімназії, де Кароль активно займався в театральному гуртку, в якому ставилися, в основному, твори зі шкільної програми: “Кордіан” Словацького, “Антігона” Софокла, “Дівочі обітниці” Фредро.

На першому курсі університету молодий Войтила став членом студентської літературної групи, дебютувавши 15 жовтня 1938 на літературному вечорі. Він також записався на заняття в театральну “Студію 39”, яка до фестивалю Дні Кракова у червні 1939 р. поставила дуже популярну у краківської публіки комедію-казку “Місячний кавалер” Ніжинського за мотивами старовинної краківської легенди про чорнокнижника Твардовського

1 вересня 1939 почалася II світова війна. У листопаді 39-го гестапо заарештувало польських професорів, і Кароль Войтила змушений був перервати навчання. В цей час він написав поему “Хіоб” за мотивами Старого Завіту.

Протягом чотирьох років – З жовтня 1940 до серпня 1944 рр.. Войтила був робітником каменоломні в місцевості Закжуве, потім працював на фабриці виробництва соди “Solvay”, що дозволило йому уникнути викрадення на роботи в Німеччину. Але і в цей важкий час Кароль Войтила не перестає займатися літературною і театральною діяльністю.

Разом зі своїм другом Юліушем Кудрінським він таємно, в приватних будинках організовує концерти, поетичні вечори та курси іноземних мов. Також друзі почали ставити вистави, і незабаром ними був створений справжній театр під назвою “Театр Рапсодичний”, директором якого став Мечислав Котлярчик.

До кінця окупації цей театр встиг поставити 10 спектаклів, у тому числі “Короля Духа” Словацького, “Гімни” Каспровича і “Пана Тадеуша” Міцкевича.

Вперше про надходження в духовну семінарію Кароль Войтила подумав в 1941 р., коли помер його батько. У жовтні 1942 р. він вступив у таємну Семінарію Краківської архієпархії і на так же підпільно діючий теологічний факультет Ягеллонського університету.

Через переслідування, яким гітлерівці піддавали польських священиків, протягом перших двох років навчання Кароль Войтила змушений був приховувати свою місію, особливо після так званої “чорної неділі” 6 серпня 1944 р., коли гестапо заарештувало сім тисяч представників польського духовенства. В цей період Войтила жив у Кракові на вулиці Тинецькій 10 і працював як раніше.

Після війни семінарія вийшла з підпілля. Кароль Войтила до 1946 р. в якості асистента вів семінари з історії церковних догм. У перший день листопада 1946 р., кардинал Сапега звів його в сан священнослужителя.

Свій перший молебень новоспечений ксьондз служив в Краківському кафедральному соборі на Вавелі, в усипальниці св. Леонарда. У тому ж місяці Войтила вирушив на подальше навчання до Риму. Спочатку він навчався у Папському університеті Angelikum і жив в Бельгійському коледжі, а після першого року навчання, під час канікул зайнявся пастирською діяльністю серед робітників у Франції, Голландії та Бельгії.

На другому курсі Войтила почав писати кандидатську дисертацію, що має назву “Питання віри у святого Іоанна Хрестителя” (“Zagadnienia wiary u świętego Jana ot Krzyża”), яку захистив 19 червня 1948 року. Однак йому не вдалося офіційно отримати ступінь кандидата Священної Теології, оскільки умовою було опублікування роботи у пресі, що польському ксьондзу було не по кишені.

В 1948 Кароль Войтила повернувся до Польщі і став вікарієм філії Неговіце. Вдень він учив дітей Закону Божому, вів ранкові богослужіння і допомагав настоятелю Казімежу Бузале, а вечорами з головою йшов в літературу, з якою ніколи не розлучався.

Його захоплення сценою заразило також місцеву молодь, яка організувала аматорський театр. У березні 1949 р. Войтила отримав призначення в Краківський прихід св. Флоріана. Там він заснував грегоріанський хор, з яким незабаром підготував і виконав месу “De Angelis” (“Про ангелів”).

Ксьондз Войтила в цей час багато писав, і краківський період ознаменувався низкою поетичних творів, опублікованих в періодичному виданні “Тигоднік Повшехни” під псевдонімами Анджей Явен і Станіслав Анджей Купа.

У Кракові Каролю Войтилі була присвоєна, в кінці кінців, ступінь кандидата теології і, отримавши відпустку на наукову роботу, в 1951 – 1953 рр.. він взявся за докторську дисертацію, яка, незважаючи на прийом її в 1953 р. науковою радою теологічного факультету Краківського університету, була відхилена Міністерством освіти.

Так що отримати докторську ступінь теж з першого разу не вдалося (Кароль Войтила став доктором наук тільки в 1957 р.). Втім, це не завадило ксьондзу Войтилі отримати посаду завідувача кафедрою етики Католицького університету в Любліні.

28 вересня 1958 в Краківському кафедральному соборі на Вавелі відбулася церемонія зведення його в сан єпископа. У цей період також були написані його знамениті роботи, що принесли йому міжнародну славу серед теологів: “Любов і відповідальність (” Milość i odpowiedzialność “) (1960 р.) і” Особистість і вчинок “(” Osoba i czyn “) (1969 р. ).

У 1962 і 1963 рр.. єпископ Кароль Войтила брав участь у роботі 1-ї і 2-ї сесії II Ватиканського Собору. Тоді ж він був запрошений на приватну аудієнцію до тодішнього понтифіка, з яким підтримував теплі відносини в наступні роки і співпрацював при написанні енцикліки (папського послання) “Humanae vitae” (1968 р.). У 1976 р. Папа Римський Павло VI запросив кардинала Войтилу провести у Ватикані великопісні говіння.

29 вересня 1978 року після 33-х днів перебування на папському престолі, раптово помер наступник Павла VI – Іоанн Павло I. На раду з обрання нового Папи Римського до Ватикану 13 жовтня того ж року прибули 111 кардиналів.

В результаті триденних засідань, 16 жовтня 1978 краківський кардинал Кароль Войтила став першим за 400 років главою Римсько-католицької церкви, який за національністю не був італійцем. В цей день, оголошений кардиналом Периклі Фелічі словами “Habeus Papam” Кароль Войтила уже прийняв ім’я Іоанн Павло II і з’явився у вікні собору св. Петра і вперше проголосив “Urbi et Orbi”.

Іоанна Павла II часто називають Папою-паломником. Він першим в історії Католицької церкви встановив традицію спільних молебнів представників усіх віросповідань, розпочав діалог з іудеями, здійснив безліч зарубіжних поїздок і багаторазово відвідував Польщу. Реформа канонічного права (1984 р.), розробка нового “Катехизму Католицької церкви” (1992 р.), реорганізація Римської курії, численні енцикліки та зарахування до лику святих – це значні досягнення Католицької церкви, яку очолює Папа-поляк.

Найважливішими ідеями, які Іоанн Павло II у своїй місії намагається донести суспільству, є: дотримання прав людини і повагу до права на працю, боротьба за мир, протест проти тоталітаризму, нова євангелізація, і оновлення в світовому масштабі пастирської діяльності серед молоді.

13 травня 1981 Папа Римський Іоанн Павло II був важко поранений під час замаху на площі Святого Петра.

2 квітня – Іван Павло II, який страждав хворобою Паркінсона, артритом і рядом інших захворювань, помер у віці 84 років в 21:37 за місцевим часом (GMT +2). У його останні години біля його ватиканської резиденції зібрався величезний натовп людей, які молилися про полегшення його страждань. За висновком ватиканських лікарів, Іоанн Павло II помер «від септичного шоку і серцево-судинного колапсу».

Найвідоміші роботи Іоанна Павла II:

“Любов і відповідальність” (“Milość i odpowiedzialność”) (1960 р.), “Особистість і вчинок” (“Osoba i czyn”) (1969 р.), “Проблеми суб’єктивізму моральності (” Zagadnienia podmiotu moralności “) (1991 р.).

З літературної творчості слід особливо відзначити наступні твори:

“У ювелірного магазину “(” Przed sklepem jubilerskim “) (постановка здійснена в 1981 р.) і” Брат нашого Бога “(” Brat naszego Boga ” ) (постановка – 1980 р.), а також збірник “Вірші і п’єси” (“Poezje i dramaty”) (1980 р.)