Прапор Польщі

Владислав II Ягайло

Владислав II Ягайло

Владислав II Ягайло

(1351 — 1 червня 1434)

Владислав II Ягайло (пол. Władysław II Jagiełło) – великий князь Литовський (1377-1392), король Польський (1386-1434), родоначальник династії польських королів Ягеллонів.

Народився в 1351 році в Вільнюсі в сім’ї великого князя Литовського Ольгерда і Тверської князівни Уляни Олександрівни. Син православних батьків, за твердженням деяких дослідників він в юності сповідував Православ’я і був хрещений з ім’ям Яків; інші історики доводять, що він залишався язичником до самого моменту прийняття римо-католицької віри.

За заповітом батька 1377 року успадковував трон. Його дядько Кейстут, який мріяв про великокнязівський престол для свого сина Вітовта, не наважувався порушити слово, дане Ольгерду у присутності литовських і російських панів і бояр.

Кейстут надів на голову Ягайла великокнязівську шапку, накинув на плечі горностаєву мантію, дав у руки меч – символи великокнязівської влади. Ягайло успадкував могутню державу, що простягалася від Балтійського до Чорного морів, але сімейні чвари ( у Ягайла було 11 рідних і 6 двоюрідних братів) погрожували постійними негараздами.

У 1380 Ягайло уклав договір із Золотою Ордою проти Московської держави і став союзником Мамая у Куликовській битві, але в самому бою не брав участі, зупинившись приблизно на відстані одного дня шляху від поля битви.

Незабаром ворожнеча з Московською державою відійшла на другий план, так як 1382 року Ягайло вже вів боротьбу за владу з Кейстутом, що мав чимало хрестоносців серед найманців свого війська. Ягайло перекупив їх і захопив у полон Кейстута разом з дружиною Бірута і сином Вітовтом.

У Кревському замку Кейстут, за показаннями одних джерел, в припадку розпачу сам на себе наклав руки, а згідно з іншими, був задушений за наказом Ягайла. Також є свідчення, що Ягайло наказав утопити і Біруту, віднявши перед цим у них Вільнюс і замок в Троках (нині Тракай).

Але двоюрідний брат Ягайла Вітовт, ув’язнений разом зі своїм батьком Кейстутом в той замок, встиг врятуватися втечею до великого магістра тевтонського ордена і почати війну з Ягайлом. У цій кампанії Вітовт і лицарі змусили Ягайла, за договором на річці Дубіссе в 1384 році, відмовитися від Жмуді і прийняти протягом чотирьох років римо-католицизм.

Відчуваючи хиткість влади, в 1383-1384 роках Ягайло почав шукати підтримки у Польщі. В результаті Кревської унії 14 серпня 1385 Ягайло зобов’язався прийняти римо-католицизм і повернути Польщі відторгнуті у неї раніше землі.

У 1386 році до Ягайла приїхали посли з Кракова, просячи прийняти Польську корону, так як краківці стали проти волі бездітного польського короля Казимира передати владу Подільському князю Костянтину Ольгердовичу – зведеному брату Ягайло, синові Ольгерда від першої дружини Марії Ярославни, княжни Вітебської.

Ядвіга Анжуйська

Ядвіга Анжуйська

Ягайло прийняв пропозицію – 12 лютого того ж року він прибув до Кракова, 15 лютого перейшов у римо-католицизм і був хрещений під ім’ям Владислава, а 18 лютого повінчаний з польською королевою Ядвігою I. Так були об’єднані Польща і Литва під польською системою управління. При включенні Литовського князівства до складу Польського королівства Ягайлу було наказано «навік приєднати всі свої землі, литовські та російські, до корони Польської».

Унія Литви та Польщі стала основою опору наступу Тевтонського ордена, що раніше загрожував обом країнам. Питання про те, чи був Ягайло польським королем або тільки чоловіком польської королеви, яке обговорювалося польськими вченими з XIX століття і залишається відкритим.

Оселившись у Польщі, Ягайло став керувати Литвою з допомогою намісників, вважаючи її частиною свої нової держави. З того ж 1386, Ягайло почав масове хрещення литовців у римо-католицизм. Лицарі, що хрестилися отримували значні привілеї. 20 лютого 1387 він дав право міського самоврядування Вільнюсу. Значна група литовських князів, неприязно налаштованих до нового ходу державних справ, в 1392 році добилася передачі влади в Литовському князівстві Вітовту, із збереженням за Ягайлом титулу «верховного князя» Литви.

У 1409 році він почав Велику війну з Тевтонським орденом, підтриманим Священною Римською імперією. У Грюнвальдській битві 1410 року об’єднані польсько-литовські сили за участю російських, українських, білоруських та чеських полків розгромили основні сили Тевтонського Ордена, за чим прослідувало звільнення Жемайтії і Добжинської землі від влади хрестоносців. У всіх цих подіях Ягайло проявив себе талановитим організатором і воєначальником, який добився також виплати Тевтонським орденом в 1411 році значної контрибуції.

У 1413 році в Городлі на Західному Бузі була укладена нова унія, яка переглядала відносини Литви з Польщею на користь останньої, обмежувала участь православних у державному управлінні. Проти цього виступив брат Ягайло – Свидригайло, який спирався на українських і білоруських князів і виступав проти зближення з Польщею.

Ягайла ж підтримувала польська знать і Римо-католицька Церква, яка виступала проти союзу Польщі з Чехією і прагнула до поширення римо-католицтва в Литві і Західній Русі. Для придушення опору в Литві і на Русі, в червні 1431 Ягайло на чолі польських військ вторгся на Волинь. Свидригайло зазнав поразки в битві біля річки Святий, після чого князем Литви став польський ставленик Сигізмунд (1435-1440). Актом від 3 січня 1433 Ягайло підтвердив рішучість у разі смерті Сигізмунда передати під владу Польщі всі литовські землі.

Протягом усього життя Ягайло бажав спадкоємця, але довгий час у нього не народжувалося синів. Після невдачі у першому шлюбі, в 1402 році він другим шлюбом одружився на Ганні Цілійській, прожив з нею 15 років в очікуванні спадкоємця, але народжувалися лише дочки. 1417 Ягайло знову одружився на Єлизаветі Грановській, але шлюб виявився недовгим і безплідним. Потім, в четвертий раз, він одружився на Софії, від якої і народилися сини, зокрема майбутні королі Польщі – Владислав III і Казимир VI.

Ягайло помер 1 червня 1434 в Городку.

В оцінці його особистих якостей історики розходяться. Одні вважають, що він був людиною невеликого розуму і слабкого характеру, а його роль в історії приписують збігом обставин. Інші, і, зокрема, литовські історики, відзначають його великі здібності, особистий вплив на хід історичних подій; але і ті, й інші вважають його жорстоким і віроломним правителем.

Статті по темі:

Це вам буде ціково:


Оставить комментарий

Ваш email не будет опубликован. Обязательные поля отмечены *

Вы можете использовать это HTMLтеги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>