Прапор Польщі

Династія Ягеллонів

Ягеллони (пол. Jagiellonowie) – польська династія, що виникла в 1386, коли 12-річна польська королева Ядвіга (дочка Людовіка (Лайоша) I Великого, короля Польщі та Угорщини) вийшла заміж за литовського великого князя Ягайла (коронованого в якості короля Польщі під ім’ям Владислава II Ягелло), що було передбачено укладеною в 1385 році Кревською унією між Польщею та Литвою.

Оскільки батько Ягайла Ольгерд відібрав у татаро-монголів землі сучасної України, союз Польщі і Литви привів до поширення границь нового державного утворення до Чорного моря.

Литовці були язичниками, але Ягайло прийняв католицтво сам і хрестив своїх підданих, що зробило можливим об’єднання литовців і поляків у боротьбі проти їх старовинного ворога – лицарів Тевтонського ордена, що позбавили Польщу виходу до Балтійського моря.

У 1410 під командуванням Ягайла польські, литовські, російські, чесько-моравські, волоські, угорські й татарські сили розбили лицарів у битві при Грюнвальді, і від цього смертельного удару орден уже не оговтався.

За мирним договором, укладеним в Торуні в лютому 1411 року, становище сторін залишалося в основному без змін, орден повинен був лише виплатити контрибуцію. Але в результаті успішної Тринадцятирічної війни 1454-1466 син Ягайло Казимир IV Ягеллончик зміг продиктувати лицарям умови Другого Торуньського мирного договору (1466), у відповідності з яким Західна Пруссія переходила під повний суверенітет Польщі, між тим, як Східна Пруссія віддавалася лицарям, з польським королем в якості сюзерена.

Тим самим зростаюча міць польсько-литовської держави зупинила просування Німеччини на схід. У цей час престиж Ягеллонської династії досяг вищої точки, Чехія та Угорщина вибирали своїх государів з її представників.

З укладенням при Сигізмунді II Августові в 1569 році Люблінської унії Польща і Литва об’єдналися остаточно, виникла єдина держава Річ Посполита, що проіснувала до 1795.

У 1572, зі смертю Сигізмунда II, династія обірвалася. Відтепер королів стали вибирати, через що королівська влада сильно ослабла.

Докладніше про династію Ягелонів

Ягайло або Ягелло – великий князь Великого князівства Литовського з 1377 року, пізніше польський король з 1386 року. Роки життя – 1350-1434. Син Ольгерда і княжни Уляни, онук легендарного князя Гедиміна, родоначальник династії Ягеллонів.

Дід Ягайло – великий князь Гедимін (Гедімінас) увійшов в історію як засновник нової столиці Великого Литовського князівства – Вільно. Згодом це старослов’янське місто стане столицею сучасної Литви – Вільнюсом. Короною Гедиміна вінчалися на князювання всі наступні великі князі. В історії Литовського князівства вона має таке ж історичне значення, як і Шапка Мономаха в нашій історії.

З часів Гедиміна почали складатися особливі відносини між Литовським князівством і Руссю, що відроджувалася після татаро-монгольського ярма. За першість на Русі боролися московський і тверський князі, нащадки давніх Рюриковичів.

Гедимін видав свою дочку Марію за тверського князя і підтримував Твер у боротьбі проти Москви (змагаючись з Іваном I Калитою, уклав союз з Твер’ю). Але пізніше інша дочка Гедиміна, Августа-Анастасія, вийшла заміж за московського князя Симеона Гордого, сина великого князя Івана Калити. Все це в подальшому призведе до того, що багато князів у Вільно матимуть дружин з Москви, а московські правителі – з Вільно.

Гедимін не прийняв хрещення і залишився язичником. При ньому у Вільно був створений язичницький храм. Він складався з вежі, списаного таємничими письменами, і дубового гаю. Біля столітнього священного дуба горів вогонь, мешкали священні змії. За всім цим придивлялися діви-жриці – войделоткі. Вони не могли виходити заміж, все їх життя було присвячене богам. У вежі мешкав верховний жрець-віщун, строгий страж звичаїв і хранитель мудрості предків.

Але Гедимін не був противником нової віри – православ’я. Тому велика частина населення Литовського князівства була православною і підпорядковувалася духовній владі московського митрополита. Щоб не залежати від Москви, Гедимін витребував від константинопольського патріарха митрополита для Великого князівства – грека Феафіла. Сам Гедимін вдруге одружився на православній княжні і охрестив всіх своїх п’ятьох дітей.

Загинув Гедимін під час облоги фортеці хрестоносців Баєрбурга.

Корону він заповів своєму молодшому синові – Евнутію. Старші сини – Ольгерд (Альгірдас) і Кейстут (Кястутіс) скинули брата з престолу, і він втік до Москви. Великим князем став Ольгерд, а Кейстут став співправителем.

При Ольгердові Велике Литовське князівство досягло свого розквіту. Не один раз наносив він нищівні удари по лицарям-хрестоносцям. Його війська тричі підходили до стін Москви, правда, тут походи закінчилися невдачею, Москву Ольгерд взяти не зміг. На річці Сині Води він розгромив татаро-монголів і їх союзників – київських князів. Після його перемог і завоювань Велике князівство простягалося від Балтійського моря до Чорного. Воно увійшло до числа найбільших і впливових європейських країн.

Незважаючи на те що він був хрещений, Ольгерд заповів поховати себе за язичницьким звичаєм. Його тіло спалили на священному вогні разом з його улюбленим бойовим конем.

Ягайло – син Ольгерда від тверської княжни Уляни – з дитинства мріяв стати продовжувачем військових і політичних успіхів свого батька. Від матері він чув розповіді про боротьбу за владу між князями Москви і Твері. З юнацьких років Ягайло мріяв про великокнязівську шапку Гедиміна.

На шляху до престолу стояв дядько Ягайло – Кейстут. Спочатку Кейстут поступився племіннику, але потім вирішив боротися за владу. За наказом Ягайла його задушили в підземеллі Кревського замку. В це ж підземелля кинули дружину Кейстута Біруте і його дорослого сина Вітовта (Вітаутаса).

Біруте була жрицею язичницького храму. Колись Кейстут силою взяв її за дружину. Згідно одним переказами, її втопили в річці, по іншим – вона повернулася до храму. Вітовт зумів втекти з Кревського замку. Він знайшов притулок у німецьких рицарів-хрестоносців. Так Ягайло заволодів литовським престолом.

У перші роки правління Ягайло проводив політику співробітництва з Тевтонським орденом, спрямовану проти ворожих великому князю феодалів, які виявились глибоко небезпечними для незалежності Литви. У союзі з ханом Мамаєм він навіть виступав в 1380 році проти Московського князівства.

У Москві тоді княжив знаменитий своєю перемогою над татаро-монголами Дмитро Донський. Ягайло захотів взяти в дружини дочку московського князя і відправив до нього сватів. Дмитро Донський погодився, але зажадав визнати залежність Великого князівства від Москви. Ягайло, само собою, відмовився.

В цей час до нього і звернулися посланці від польської шляхти з пропозицією одружитися на спадкоємиці польського престолу Ядвігою, дочці угорського короля Людовика Великого. Поляки давно хотіли укласти союз з Великим князівством, щоб скористатися його військовою потужністю і зміцнити становище ослабленої війнами і міжусобицями Польщі.

У боротьбі між собою, з сусідами і німецькими лицарями-хрестоносцями один за іншим на польському троні змінювалися королі династії П’ястів. Після смерті останнього представника цього королівського роду польська знать обрала на польський престол його далекого родича – угорського короля Людовика Великого.

Людовик хотів об’єднати Угорщину, Польщу, Австрію і Бранденбург. У нього було три дочки: Катерина, Марія і Ядвіга. Він віддав польську корону старшій – Катерині, але вона несподівано помирає. Тоді вирішено було зробити польською королевою Марію. В цей час помер сам Людовик Великий, і Марія зайняла угорський престол. Так польська корона дісталася п’ятнадцятирічній Ядвізі.

Ядвіга вже була заручена зі спадкоємцем австрійського престолу ерцгерцогом Вільгельмом. За легендою, вона дуже любила свого нареченого, але краківський єпископ умовив релігійну Ядвігу піти заміж за Ягайла, який обіцяв, отримавши королівську корону, хрестити жителів Великого князівства за католицьким обрядом. Щоб уникнути сварки з Австрією, Ягайло заплатив ерцгерцогові двісті тисяч золотих, і Вільгельм відмовився від красуні Ядвіги.

Одружившись на польській королеві Ядвізі і прийнявши католицтво, Ягайло стає польським королем під іменем Владислава II, а Литва входить до складу Польщі. Його коронацію визнали і римський папа і німецький імператор. (Виникає питання: а якою ж мовою розмовляли молодята? Адже Ядвіга не знала ні литовської, ні польської, ні старобілоруської мови, яка була державною у Великому князівстві, а Ягайло не розумів угорської, рідної мови своєї нареченої.)

Отже, небезпека, що загрожувала Литві та Польщі з боку Тевтонського ордену, призвела до об’єднання сил цих держав, що було дуже важливо, враховуючи постійну військову загрозу з боку лицарів-хрестоносців. Литовський народ був насильно звернений у католицьку віру.

Ягайло хотів остаточно приєднати до Польщі свої володіння – Велике Литовське князівство. За його наказом в язичницькому храмі Вільно погасили священний вогонь, убили змій і зрубали столітній дуб. Не зрушена була тільки вежа головного жерця, тому що, за переказами, напис на її стінах стверджувала, що, як тільки випаде останній камінь вежі, припиниться рід великих князів, і Ягайло злякався стародавнього пророцтва своїх предків. Ця башта досі прикрашає центр сучасного Вільнюса.

Литовці-язичники без опору прийняли хрещення. Багато хто навіть намагалися хреститися двічі, тому що кожному, хто приходив до костьолу, давали каптан і червоні чоботи. У Вільно оселився і перший католицький єпископ – духівник королеви Ядвіги.

Але серед литовських і руських феодалів почався рух проти Ягайла. Православні жителі міст Великого князівства – Вільно, Гродно, Новофудка, Полоцька, Турова, Києва – не погоджувалися переходити в католицтво. Їхнє невдоволення використовував князь Вітовт, син страченого Кейстута. Він почав боротьбу проти Ягайла за незалежність Литовського князівства від Польщі.

Війна тривала більше семи років. Велика частина жителів князівства підтримала Вітовта, і Ягайлу довелося піти на поступки. За Островським договором 1392 року, він був змушений визнати Вітовта великим князем Литви, зберігши за собою в Литві лише номінальну (символічну) владу. Ягайло залишився тільки польським королем, погодившись на те, щоб Велике князівство залишилося незалежним.

Обидві держави уклали союз, який зіграв вирішальне значення в боротьбі з Тевтонським орденом. Об’єднавши свої військові сили, за участю російських полків і чеських загонів, Ягайло і Вітовт 15 липня 1410 року в знаменитій Грюнвальдській битві розгромили хрестоносців. Політичне значення цієї перемоги слов’ян важко переоцінити. Лицарі-хрестоносці не тільки отримали чергову відсіч. Їх військова міць була підірвана, і після цієї поразки німецькі лицарі припинили свої набіги на слов’янські землі.

Великий князь Вітовт згодом прославився військовими перемогами. При ньому Литовське князівство досягло найбільших розмірів.

Свою дочку Софію він видав заміж за сина Дмитра Донського – московського князя Василя. Тим не менш, полки Вітовта не раз з’являлися біля стін Москви. Вітовт захопив Смоленськ. Але, на щастя для російської землі, слава литовського народу закінчилася разом з Вітовтом. У 1430 році він несподівано вмирає. За легендою, йому дуже хотілося називатися литовським королем. І Ягайло і римський папа не були проти цього. Але польські пани не бажали визнавати відділення Литви від Польщі і таємно намагалися цьому перешкодити. На свою коронацію нічого не підозрюючи Вітовт скликав гостей зі всіх частин світу. До нього з’їхалися князі руські і польські, татарські хани, посли грецького імператора, сам Ягайло. Протягом семи тижнів тривали багаті бенкети. Але коли приїхав довгоочікуваний римський посол, він привіз від Папи відмову. Вітовт так засмутився, що захворів, і через кілька днів помер.

Ягайло (Владислав II) увійшов в історію як засновник нової польської королівської династії, названої за його іменем Ягеллонів, яка довгий час правила Польщею (1386-1572 рр..) Пізніше її представники займали престоли Угорщини та Чехії.

Після смерті Ягайла в 1434 році польську корону успадкував його старший син Владислав III. У 1440 році він був обраний також королем Угорщини. Молодший син Ягайла Казимир (1427-1492) був, тоді ж, у 1440 році обраний великим князем литовським, а після загибелі Владислава III в 1444 році в битві при Варні був обраний, польськими феодалами, польським королем – під ім’ям Казимир IV Яггелончик (1447-1492). Він успішно завершив Тринадцятирічну війну (1454-1466) Польщі з Тевтонським орденом. Перемога Польщі була закріплена Торуньським миром 1466, за яким до Польщі відійшли Східне Помор’я (з Гданськом), землі Хелмінська та Михайлівська та ін. Тевтонський орден визнав себе васалом польського короля.

Таким чином, була відновлена польсько-литовська династична унія. У 1471 році Владислав, старший син Казимира IV Ягеллончика, став королем Чехії, а з 1490 року – і Угорщини.

Обрання в 1492 році наступниками Казимира IV його синів Яна Ольбрахта в Польщі та Олександра в Литві розірвало унію обох держав, яка була відновлена в 1501 році у зв’язку з обранням великого князя литовського Олександра польським королем. Унія Польщі і Литви зміцнилася при двох останніх представниках Яггелонів в Польщі та Литві – молодшого сина Казимира IV, Сигізмунда I Старого, і сина останнього – Сигізмунда II Августа.

Зі смертю Сигізмунда II Августа в 1572 році династія Ягеллонів припинилася. Угорсько-чеська лінія Ягеллонів обірвалася в 1526 році, коли син Владислава Людовик загинув у битві при Мохачі.

Статті по темі:

Це вам буде ціково:


Оставить комментарий

Ваш email не будет опубликован. Обязательные поля отмечены *

Вы можете использовать это HTMLтеги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>